Парта під відкритим небом

Валерій Якович КОЛЕБОШИН,
директор Рішельєвського ліцею, раніше керівник екологічної експедиції

Сьогодні дитину оточує штучний і вигаданий світ. Електроні підручники, сторонні реальній природі комп’ютерні ігри, жахалки про чудовиськ і вампірів із телеекранів. У школах давно перестали навчати учня здобувати знання самостійно. Особливо актуально це для предметів про природу. У підручниках матеріал подається без врахування вікових особливостей, розміщується сумбурно, без міжпредметних зв’язків, у багатьох випадках відірвано від реальності і сучасних наукових досягнень. Матеріал у шкільних підручниках, завдяки сучасним медіа засобам, встигає застаріти ще до того, як книжка побачить світ. Після роботи з такими підручниками назавжди відпадає бажання вивчати оточуюче середовище. Якщо якісь уявлення про явища природи ще можна отримати, то про навички та вміння говорити нема чого. Школа стала навчати не практичному досвіду, а готувати молодих «теоретиків» за всіма дисциплінами.

З іншого боку, у дітей гостро розвинене почуття допитливості. Інстинкт самозбереження породжує зацікавленість до оточуючого. Бажання, як і у немовляти, розібрати іграшку і подивитися, що ж там усередині, ще зберігся.

Завдання дорослих, і перш за все ПЕДАГОГА і ВЧИТЕЛЯ, - допомогти дитині. Допомогти побачити та доторкнутися до реального світу, чим задовольнити її природню допитливість. Потрібно лише зуміти вірно подати цікавий матеріал. Тут важливо знайти форми і методи, що дадуть змогу розбудити та активізувати процес самостійного пізнання.

Однією з таких форм роботи з дітьми стали численні турніри юних фізиків, біологів, хіміків тощо. Їхня популярність зумовлена не лише демократичністю та відкритістю форми проведення інтелектуальних змагань, а й підбіркою «живих» цікавих завдань для них. Із того, що нас безпосередньо оточує, і того, з чим ми регулярно стикаємося.

Це далеко не єдина форма роботи з дітьми. Варто також відмітити спосіб залучення у світ знань тих школярів, які можуть бути набайдужими до оточуючого, проте не бажають брати участь в олімпіадах із різних причин. Виховання дбайливого ставлення до природи є однією із складових екологічного виховання та освіти сучасної молоді. Але перед цим варто навчити школярів ЛЮБИТИ красу оточуючої живої й неживої природи, радіти контакту з нею.

Мова йде про екологічний лікбез, який є формою активного пізнання. Один із його напрямків – екологічні експедиції – можна назвати партою під відкритим небом. Адже, лише побачивши небо, не те, що простягається над містами і селами, а далеко від дому в широкому українському степі, там, де твій дім – палатка; коли тебе пронизує легкий озноб (чи то від холоду, чи то від масштабності оточуючого простору і тиші, що ріже до болю), ти починаєш ставити ті питання, які дійсно тебе хвилюють, не соромлячись їх наївності, – про сузір’я, про будову Всесвіту, про наше місце на землі… Об’єднатися з природою, доторкнутися до неї, відчути можна лише занурившись у її середовище. Так виникла ідея проведення безпосередніх спостережень за оточуючим світом – учнівські науково-дослідницькі експедиції. Ентузіасти такої форми залучення до пізнання всесвіту в різних регіонах України проводять їх по-різному. Проте вони єдині в одному: за такою формою профільного навчання – майбутнє. Цей спосіб виховує любов нового покоління до рідної землі, оточуючого світу, Батьківщини.

Із 2001 року Рішельєвський ліцей провів уже вісім учнівських науково-дослідницьких екологічних експедицій. Можно сміливо сказати, що інтерес учнів росте з кожним роком все більше і більше. Саме час влаштовувати конкурсний відбір учасників :) Раніше ліцеїсти брали участь у таких експедиціях разом із учнями Херсонського обласного ліцею. Творча співпраця тим не обмежилась. У жовтні проводяться спільні підсумкові звітові конференції, популярність яких зростає, і в них вже приймають участь не лише учні та студенти, а й представники вишів.

Після проведення спільної підсумкової конференції за результатами експедицій Рішельєвського та Херсонського обласного ліцеїв формулюються нові завдання для нових експедицій. Ведеться набір учнів відповідно до їхніх схильностей та інтересів (спеціалізації), обирається район майбутньої експедиції, проходять заняття з методик збору інформації, проведення вимірів та навичок обробки отриманих експериментальних даних. Окрім того, ведеться робота з бібліотечними фондами, проводяться теоретичні вишукування, готується можлива теоретична база під очікувані результати. Ліцеїсти відвідують лабораторії університету і консультуються у відповідних спеціалістів. Паралельно оформлюються творчі звіти за підсумками минулої експедиції для виступів на конференціях та засіданнях Малої академії наук. За рекомендаціями вчених університету найбільш цінні результати публікуються в наукових журналах. Але на наш погляд головним результатом стає дотик до невідомого – відхилення покрову таємниць природи, здобуття навиків кропіткої та монотонної дослідницької праці, яка не дає радості миттєвого успіху, але формує впевненість у власних творчих можливостях та силах.

В організації експедицій одним із складних питань є наукові кадри, які зможуть працювати в польових умовах. Узагалі опір іде на колишніх випускників ліцею, учасників походів чи експедицій, а нині – студентів і аспірантів університетів. Друга складність – відсутність легкого переносного обладнання, що здатне функціонувати в польових умовах. У зв’язку з цим учні мають конструювати та виготовляти деякі прилади самостійно. Фінансування – це найбільш болюче питання, яке потребує окремої уваги. Нажаль, ще не сформувалося коло меценатів та філантропів для шляхетної справи, через яку і виховується любов до Батьківщини. Щороку, із кожною новою експедицією здобувається безцінний досвід. Режим постійного руху не дозволяє взяти і тяжке дороге обладнання, і відповідно тяжкі рюкзаки. Іноді доводиться звертатися за допомогою до місцевого населення, щоб забезпечити транспорт для перевезення вантажу. А це також фінансові витрати, які тягарем лягають на плечі учасників заходу. І найбільш тяжке питання для організаторів – це харчування. Щороку кількість бажаючих взяти участь у експедиції зростає. Якщо для 35-40 учнів складно, проте можливо приготувати обід, то для більшої кількості – це вже фізично важко. Адже готують іжу самі учасники. Це добрий виховничий момент, проте через це залишається менше часу для збору наукової інформації на тій чи іншій стоянці.

Наша експедиція, експедиція Рішельєвського ліцею, примітна тим, що в ній поєднуються та співіснують і стаціонарні стоянки, і переходи під рюкзаками (іноді трапляється, що вантаж перевозиться «підручним» транспортом), і невміння готувати їжу, але при цьому вмить з’їсти все наготоване, бути індивідуальністю і в той же час бути єдиними і згуртованими в досягненні мети. Наприклад, переходи від одного до іншого базового табору проходять далеко від джерел питної води. Її весь час треба шукати, а стоянки прив’язувати до джерел. Зате учасники навчились цінувати кожну краплину життєдайної вологи. Коли навкруги нестерпна спека, йти ще невідомо скільки, а у флязі залишилося практично декілька ковтків, – починаєш цінити кожну краплину води і розуміти почуття братерства – воду необхідно поділити на всіх порівну. Доводилось навіть готувати обід на воді з лиману. І нічого, зате солити не потрібно.

Поверненням до Одеси експедиція не закінчується. Починається підготовка до чергової конференції і, як наслідок, робота в бібліотеках, обговорення отриманих результатів із науковими керівниками і консультації зі спеціалістами.

Під час збору інформації в польових умовах між учасникам вирують пристрасті з такими закрученими сюжетами і драмами, що жоден кінематограф не зможе передати тонкощі інтриг. Та цінно те, що із абсолютно розрізненої групи дітей наприкінці експедиції виходить ЄДИНИЙ, потужний, згуртований КОЛЕКТИВ, здатний на неможливе. Народжується ДРУЖБА. Дружба надовго. І цей дружній колектив, що складається не лише з відмінників, у подальшому визначить настрій усього ліцею. Він робить шкільне життя дітей веселим та насиченим.

Приходить осінь. За вікнами накрапає мілкий пронизливий дощ. А на душі тепло від спогадів про пройдені експедиції. Можна подивитися фотографії чи фільм про них. Можна зателефонувати друзям чи поспілкуватися онлайн. А десь усередині вже точить черв бажання – коли ж знову під рюкзак?

Кажуть, що дорогу здолає той, хто йде. Якщо так, то діти, які хочуть та шукають, здолають цю дорогу під назвою ЖИТТЯ.