1837-1865

У 1857 році ліцей відсвяткував новосілля. Тепер його адреса: вул. Дворянська, будинок 2.

За новим статутом від 29 травня 1837 року Рішельєвський ліцей став носити характер окремого самостійного закладу, за своїм складом та правами вельми близького до університетів.

Власне ліцей був розділений на два відділення: фізико-математичне і юридичне, що нагадували університетські факультети. Для завідування справами були створені рада і правління ліцею. На фізико-математичному відділенні читали чисту та прикладну математику, фізику і фізичну географію, природничу історію, хімію, технологію та комерцію; на юридичному – римську словесність, енциклопедію та історію право та практичне судочинство. Окрім того, на обох відділення викладали філософію, російську словесність, російську та всесвітню історію та статистику, а для православних ще й догматичне та моральне богослов'я, історію церкви та церковного права. Пізніше всередині ліцею був заснований інститут східних мов, а на початку 40-х років у ліцеї з'явилося комерційне відділення.

У якості експерименту і як данина європейській системі освіти в 1841 році було створене ще одне відділення – камеральне, на якому вивчалися політична економія, фінанси, торгівля, комерція, фізика, фізична географія, хімія, природнича історія, сільське господарство, технологія, архітектура та огляд російських законів. Тут готували державних службовців, а також юристів у галузі державного та приватного права. Це відділення було найбільш чисельним. «Камеральное отделение, – як пише Й. Міхневич, – получило начало в Ришельевском лицее в то время, когда еще ни один из русских университетов не имел факультетов, исключительно занятых науками природно-хозяйственными».

Історично склалося так, що камеральне та юридичне відділення, які отримали згідно статуту 1837 року статус університетських факультетів (а їх слухачі – звання університетських студентів), стали попередниками спеціалізованої підготовки з публічно-правових наук Новоросійського (пізніше Одеського) університету.

Новий одеський покровитель Д. М. Княжевич не обмежився введенням у дію нового статуту ліцею. З року в рік він просував його далі, розширюючи існуючі в ліцеї кафедри і запроваджуючи нові, щоб таким чином поступово приготувати його до рівня вищих навчальних закладів Росії. План університету, яким мав стати ліцей, був вже готовий. Проте передчасна смерть Княжевича віддалила його втілення.

 

                                                      
                                    Дмитро Максимович Княжевич                Микола Іванович Пирогов
                                                   (1810 - 1881 рр.)                                   (1810 - 1881 рр.)

 

Під час своєї останньої подорожжі 1844 року Дмитро Максимович віз у Петербург на найближчий розсуд вищого керівництва план перетворення Рішельєвського ліцею на Новоросійський університет. Після смерті Княжевича проект був призупинений та залишався без змін доти, доки покровителем Одеського учбового округу не став відомий педагог М. І. Пирогов.

Детально ознайомившись зі справами свого округу, Пирогов подав міністерству «Докладну записку про хід просвіти в Новоросійському краї та про кричущу необхідність перетворення учбових закладів». У цьому документі він вказує на “радикальний засіб”, який необхідно вжити для того, щоб повести ліцей “шляхом досконалості”. «Первое средство, есть преобразование Лицея в Университет…который стал бы средоточием просвещения для 9 миллионов жителей, то есть для большего числа, нежели многие другие университеты Империи. Вообще, это преобразование представляет несравненно менее трудностей и издержек, нежели основание совсем нового университета».

Власне приміщення, величезна на той час кількість навчально-допоміжних установ, поважна бібліотека, колектив викладачів та учнів – все це вже було у Рішельєвського ліцею в Одесі. В іншому місті все довелося б створювати знову, що призвело б до великих витрат з державного бюджету. На утримання ж Одеського університету дворяни Херсонської губернії та Бессарабської області погодились щорічно вносити певну сумму грошей, окрім субсидій від міста та інших прибутків ліцею. Покровитель Одеського учбового округу вважав навіть, “що можна провести перетворення ліцею, не збільшуючи коштів, передбачених на нього казною”.

Не дивлячись на такий збіг сприятливих обставин, справа відкриття Одеського університету повільно рухалася вперед, доки мешканці міста, скористувавшись відвідинами Одеси государем, «подали Всеподданнейшую просьбу об открытии Университета взамен Ришельевского лицея». Граф Строганов енергійно підтримав клопотання, що мало всі шанси на успіх, зважаючи на прихильне ставлення государя до уявлень графа.

Справа вже наближувалася до свого завершення, коли одесити дізналися, що всі їхні старання можуть призвести до відкриття університету не в Одесі, а в Миколаєві – довічному супернику “південої Пальміри”. У Миколаєва були дуже впливові захисники в Петербурзі, і гр. Строганову знадобилося докласти чималих зусиль, щоб відстояти інтереси Одеси, тим паче, що сам цар, під впливом зацікавлених у цій справі осіб, висловився за Миколаїв. Гр. Строганову за Височайшим повелінням були повідомленні наступні міркування: 1) «Учреждением Университета в Николаеве дается сему высшему учебному заведению, предназначенному для всего Новороссийского края, более центральное положение, чем какое представляет Одесса…5) При учреждении Университета в Николаеве оставляется в Одессе Ришельевский лицей, который, по желанию Вашего Сиятельства, мог быть преобразован в высшее техническое или сельскохозяйственное заведение. Наконец в виду тех беспорядков, которые случались, как в наших, так и заграничных университетах, предусмотрительность Правительства требует отнюдь не учреждать новых университетов в больших городах, где всякий надзор над студентами несравненно труднее, и где они находятся под влиянием весьма ненадежной части населения. Сие последнее соображение Его императорское Величество признает особенно важным».

Граф Строганов знову був змушений «повергать на Всемилостивейшее воззрение Государя Императора» свою думку, що відкриття університету в Миколаєві «пагубно для Одессы, прискорбно для края и для воспитания юношества». Одеська міська та купецька громади, як і херсонське дворянство, клопотали про те, щоб університет залишили в Одесі, а бессарабські вельможі категорично висловились, що «университет в Николаеве будет значить для Бессарабии тоже самое, как бы вовсе не существовало университета в Новороссийском крае».

Енергічне заступництво гр. Строганова, численні клопотання південих дворян, городян та студентів ліцею, нарешті, повний спокій у закладі під час заворушень в інших вищих навчальних установах зробили свою справу: 10 червня 1862 року государ погодився з думкою ради міністрів і дозволив перетворити Рішельєвський ліцей на Новоросійський імператорській університет. Дозвіл царя був втіленний у життя 1 травня 1865 року.

У різний час в ліцеї викладали такі відомі науковці, як видатний хімік Д. І. Менделєєв, історики П. К. Брун та М. Н. Мурзакевич, математики Г. П. Віарде та В. В. Петровський, юрист М. А. Соловйов. Ліцей давав своїм вихованцям поглиблені знання. Безліч його випускників вступили в російські та зарубіжні університети. Серед них було чимало громадянських діячів, відомих не лише в Одесі, а й далеко за її межами. Це, зокрема, публіцист, а пізніше і відомий статистик О. Г. Тройницький. Також випускниками ліцею були міські голови Одеси С. М. Воронцов та Г. Г. Маразлі. В ліцеї навчався представник сім'ї відомих українських цукрозаводчиків П. Ф. Симиренко, на кошти якого в 1860 р. був виданий “Кобзар” Т. Г. Шевченко. Навчався в ліцеї і один із лідерів українського національно-визвольного руху В. Антонович.