Школа нового типу

Історія повторюється.

Це може здатися дивним, проте між Рішельєвським ліцеєм 1817 року та сучасним Рішельєвським ліцеєм, відтвореним у 1989 році, багато спільного. І той, й інший можна справедливо назвати школою нового типу, адже поява кожного була зумовлена часом, технічним прогресом, станом суспільства.

Бурхливий розвиток науки наприкінці XVIII – на початку XIX сторічь викликав необхідність відмови від християнської ідеології в освіті, що в цілому була спрямована на підтримку релігійного іміджу. Виникла гостра потреба в збільшенні кількості освічених людей із широким світоглядом та гнучким мисленням. Унаслідок своєї специфіки освітні центри при церковних установах не могли дати світських, а особливо природничо-наукових знань. Найбільше це кидалось у очі в тих районах, де стрімко розвивалося промислове виробництво. Тут досить показовим є розвиток освітньої системи саме в Одесі. Завдяки ініціативі високоосвічених та культурних чиновників це місто дуже швидко відбудовувалося та розвивалося. Тому недивно, що Рішельєвський ліцей був другим (після Царськосельського) із п’ятьох ліцеїв Російської імперії.

І ось минає майже два століття. Створюються та упроваджуються такі звичні для нас сьогодні персональні комп’ютери та інтернет, розвиваються інформаційні технології, наукомістке виробництво стає реальністю. Для створення та вдосконалення надскладної техніки, роботи з нею потрібні не просто спеціалісти вузького профілю. Необхідні творчі особистості, що здатні не лише засвоювати готові «програмні» знання, а й орієнтуватися, бачити зв’язки та закономірності в лавиноподібно зростаючому потоці інформації. Формувати такі якості на студентській лаві вже запізно. Робити це треба ще у школі, застосовуючи нові методи, що відповідають вимогам часу.

Між тим на схилі радянського періоду в системі освіти панував авторитарний підхід до процесу навчання. Не можна сказати, що підручники з фізики та математики того часу були поганими. Навпаки, їх і сьогодні можна визнати зразками світового рівня. Проблема в тому, що школи не мали змогу вільно обирати форми та методи навчання. Освіта радянського періоду суперечила демократичним перетворенням суспільства. Заборонялась ініціатива вчителів та керівництва шкіл. У той же час методики з природничо-математичних дисциплін були зорієтовані на елітних учнів. Доля інших із меншою моторикою була вельми примарною. У дітей виникало почуття меншовартості та невпевненості у власних силах. Водночас з цим гуманітарні дисципліни були перевантажені фактичним матеріалом, орієнтованим на великий обсяг запам'ятовування, що зовсім не сприяло розвитку творчих здібностей.

Історія повторилася. Як і на початку XIX сторіччя, ситуація вимагала появи середніх освітніх закладів з прогресивним, творчим підходом до методів навчання. Відповіддю на веління часу стало відродження Рішельєвського ліцею.

Навчання, що приносить радість.

Для задоволення соціального замовлення з підготовки молодих людей, здатних не тільки засвоювати «стандартну» програмну інформацію, а й залишатися відкритими для сприйняття будь-яких нових наукових ідей, необхідно відмовитися від принципу інтелектуального зрівняння, характерного для радянського часу, назва якого – «всеобуч». Вихід із становища – спеціалізація навчання. У ліцеї було впроваджено декілька напрямів – поглиблене вивчення математики та інформатики, математики та фізики, хімії та біології. При вступі абітурієнт має можливість обрати ту галузь знань, яка для нього є найбільш привабливою. Вивчення навіть таких непростих предметів, як математика і фізика, перетворюється на процес задоволення інтелектуальних потреб. Таке навчання приносить радість, перетворюючись на творчу цікаву працею.

Здавалося б, що тут нового?Адже ще з 60-их років минулого століття існують спеціалізовані фізико-математичні школи при Московському та Новосибірському університетах. Проте дітей, які можуть навчатися в цих закладах, – декілька десятків на мільйон. Рішельєвський ліцей ставить перед собою інше завдання: демократизувати навчання. Це означає, що в ліцеї може успішно навчатися кожна дитина, що проявляє інтерес до навчання. Якщо ж учень талановитий, то саме тут для розвитку його здібностей надаються максимально сприятливі умови. Ліцеїсти не лише беруть участь, а й здобувають найвищі нагороди в інтелектуальних змаганнях будь-якого рівня, включаючи міжнародні турніри та олімпіади.

Як це досягається?

Обличчя школи визначають її вчителя. Один і той же предмет може бути і нестерпно нудним, і захоплююче цікавим в залежності від того, хто і як його викладає. Науково-методична робота в ліцеї побудована так, що у педагогічного колективу підтримується природня потреба вдосконалення своєї професійної майстерності та поповнення знань. Тут дуже яскраво виявляється принцип: я маю право називатися вчителем, доки продовжую навчатися сам.

Що ж змушує викладача Рішельєвського ліцею постійно навчатися? Те, що з перших днів відродження ліцею наші педагоги виступають ініціаторами проведення різноманітних науково-інтелектуальних змагань школярів. Ліцей став своєрідним експериментальним майданчиком з пошуку, підтримки і розробки нових освітніх технологій та методичних прийомів праці з обдарованими дітьми. Сьогодні вже добре відомі Турніри юних фізиків та хіміків, Міжнародні фестивалі юних математиків і фізиків, відкриті фізико-математичні олімпіади Рішельєвського ліцею та інші змагання, що починалися саме тут. Робота журі, діяльність оргкомітетів, підготовка завдань та формування наукової частини – викладачі ліцею разом з колегами працюють над кожним етапом вищезгаданих заходів. Окрім того, чимало педагогів входять до складу журі державних олімпіад та інших наукових змагань школярів.

Із перших днів свого відтворення, відповідно до установчих документів, поряд зі штатними вчителями в ліцеї працюють професори, доценти і викладачі Одеського національного університету імені І. І. Мечнікова. Дуже великий внесок аспірантів та студентів ОНУ (до речі, в минулому теж ліцеїстів) у позашкільну роботу. Спеціальні практичні заняття для старшокурсників проходять у лабораторіях фізичного і хімічного факультетів університету.