Що таке екологічна експедиція?

Роздуми Віктора Сергійовича ТОПОРЕНКА,
учителя біології Рішельєвського ліцею.

Звичайнісінький день. Сиджу на чергуванні у ліцеї, вигадую підступні питання для восьмих класів. Нікого немає. Одним словом, тиша і краса. І ось у вчительську, в своїй незрівняній манері входить Віктор Павло Андрійович. Краси стало у два рази більше. У нас почалася дружня бесіда, яка закінчилася для мене вельми неочікувано.

– Вікторе Сергійовичу, у мене зараз є вільний час (знаючи Віктора – це вже смішно!), і я хочу зайнятися сайтом експедиції. Вам доведеться мені допомогти, - сказав Павло Андрійович.

Я відразу погодився, ще до пуття не знаючи, до чого це приведе.

– Ви ходили з учнями в екологічні експедиції ще з 1993-1994 років, а зараз ми щойно вернулися з Волині (нога мерзенно занила: «нічний перехід» - майнуло в голові). Мені терміново потрібно вступне слово для сайту, та й тема нескладна – «Що таке екологічна експедиція». Але у мене прохання: якщо можна – зробіть до понеділка (через два дні).

І дивиться мені в очі так, що відмовити не можна. Узагалі, сама доброта наш Павло Андрійович. Роблю останню спробу:

– А як же Колебошин?

– У людини відпустка, він відпочиває (Колєбошин відпочиває? Ха-ха – це навіть несмішно), а Ви на роботі, - нещадно промовив Віктор, і я здався. Ми ще про щось балакали, але мої думки вже були десь далеко.

…Рік 1993. Я – високий атлетичний блондин, гордо стою на носі моторного катеру, що переправляє нас через Дунай на острів Єрмаков. На його борту шість відважних ліцеїстів сидять на горі з запасів, наметів і приладів. Над катером гордо майорить ентомологічний сачок. Найсмішніше те, що все, окрім атлетичного блондину, це правда.

Перша експедиція ліцеїстів була надто нечисленна і входила до складу експедиції міської станції юннатів, утворюючи окрему групу ентомологів. Так, але це було давно, ще за часів брезентових наметів, ватних спальників. Що вже казати про каремати, які в ті часи були справжньою екзотикою!

А що зараз? Що за звір такий – експедиція? Чим відрізняється від звичайного походу? Навіщо все це? І, головне, - кому це потрібно?

«Тоді» і «тепер» не дуже відрізняються одне від одного. Наприкінці 90-х років у районі Дунаю організовували екологічні табори численністю до 100 осіб, куди з’їжджалися діти із різних міст України. Але у нас завжди був свій стиль, свій особливий дух. Ми завжди пам’ятали, що ми не лише одесити (що вже звучить гордо, а «коштує» ще дорожче), а й ліцеїсти Рішельєвського ліцею. Підтверджувати це звання треба було постійно: і на ранковій зарядці, і на роботі у полі, і на щовечірніх наукових докладах. Навіть у футболі ми повинні були обіграти Енськ, як би дорого нам це не обішлося. По ногам нас били боляче, а мені, як воротарю, вибили усі пальці на руках і забили ребро. Але перемога була за нами – 10:0!

Якщо хтось потрапляв у важке становище, ми завжди готові були допомогти і допомагали. Я дуже радий, що цей дух, цей стиль поведінки зберігся і у сучасних ліцеїстів. Бажання бути кращим, бути першим, але не за чийсь рахунок, а тому що ти кращий зараз, відсутність страху визнати, що тебе перемогли у чесній боротьбі, – на мою думку, це просто чудово!

Ліцеїсти XX і XXI сторіч дуже схожі між собою. Сашко Щур і Женя Юшкевич – два чоботи пара (дуже радий, що вони були у різний час, – у одній експедиції ця парочка…). А ще брати Кругляченки, Іван Говран та Ілля Цимбаліст, Женя Юрів та В’ячеслав Гапоненко і багато інших… Майже кожному сьогоднішньому учаснику експедиції можна знайти «аналог» десятирічної давнини. І це круто!

Так що ж таке експедиція? Експедиція – це боротьба, щоденний бій із собою, зі своєю втомою.

«Яка зарядка о 6-ій ранку, я ліг о 2 ночі!» (сам винуватий)

« – Скільки нам ще йти?

– 6 км…

– Ви що знущаєтесь? Ще 10 хвилин назад було 4!»

«Намети… Як я їх ненавиджу: зібрали-розібрали, зібрали-розібрали – брр…»

«Іти за водою для обіду? Знущаєтесь? Я щойно пройшов 30 км!!! І що з того, що я черговий?!» (все одно іде).

Усіх «криків душі» і не перерахувати, та є одне слово – «ТРЕБА».

Експедиція – це боротьба зі своєю злістю. Адже навколо тебе твої однокласники, люди, які живуть з тобою в одному наметі, з якими ти сидиш навколо одного багаття, їси з одного казану.

Експедиція – це боротьба зі своїми лінощами.

«Не буду сушити намет після дощу!» (Ну і спи потім у мокрому смердючому наметі)

«Та ну, запхну усе як-небудь у рюкзак і піду.» (Іди, тільки спишу розітреш, і бувай здоровий!)

Окрім себе, коханого, ще треба боротися з погодою…

У кожній експедиції, кожному поході мене дивують дівчата, які погоджуються на цю авантюру… Нічний перехід, жахлива дорога, дощ, мокрий рюкзак, речі, ноги… Ведуть нас Бос і Пал Андрійович за «супутником» (і ніхто не знає, коли розрядився акумулятор). Ми з Михайлом Михайловичем в самому кінці колони, тихо, але зло лаємося. А наші дівчата, іноді змахуючи краплини дощу, «пруть» (вибачте, але інше слово тут не підійде) з таким виразом обличчя, що відразу стає зрозуміло, що 10 км за дві години в таких умовах – проста для них справа.

Перемігши погоду, комарів, себе, знадобиться навчитися найскладнішому (як на мене). Підкоренню. Вираз «бос завжди правий» у експедиції – не просто важливий, а життєво необхідний. І чим швидше ви навчилися це приймати і виконувати найбезглуздіші, на ваш погляд, накази, тим вірогідніше, що вся експедиція пройде успішно.

Узагалі експедиція виховує характер, усуває дріб’язковість. Ти розумієш, що допомогти іншому одягти рюкзак, – це добре збереже час і сили всіх. Що обідати біля чужого багаття, коли твої товариші ще готують, – це некрасиво. А коли ти повернувся з «радіалки», а інші – чи то гідрологи, чи метеорологи, чи астрономи –приготували для вас чай і поділилися обідом – це круто. Коли всі грають у футбол, а ти не знаєш, за кого вболівати (адже так хочеться, щоб перемогли усі). Ось тоді ти і починаєш розуміти себе, людей, з якими ти через стільки усього пройшов.

І вже не кричиш: «Біологи кращі!»

І починаєш кричати: «Кращий ліцей!»

Якось після ну дуже ефектного повернення з «радіалки» Костя Шишкін сказав мені: «Дуже хочеться, щоб ми навчилися радіти за інших, адже це так чудово, коли у людини, яка поруч, все добре!» (пробач, Костю, твої слова я трохи змінив, але суть, як на мене, передав точно).

Ще один важливий аспект експедиції – її наукова частина. Так, саме наукова. Учасники експедиції розподіляються за напрямами: гідрологи, геологи, метеорологи, біологи та астрономи. Їх навчають роботі з різними методиками, що допомагають досягти визначеної мети. Наприклад, вивчення потужності ґрунтів, видового складу ентомофауни, вимірювання температури, вологості, тиску (на перший погляд усе це, звичайно, дуже легко, але виміри роблять кожні 3 години, цілодобово, при будь-якій погоді). Визначення місця стоянки за допомогою секстанту, вимірювання електропровідності води у різних водоймищах. Окрім того, апробація різноманітних екологічно чистих засобів боротьби з комахами. Вивчається вплив різних факторів на зміну артеріального тиску людини, а також проводяться різноманітні психологічні тести (теж здається нічого особливого: на перерві візьми тонометр та виміряй тиск у 15 людей, а потім ще покажи їм 15 різних кольорів, попроси відібрати їх у порядку спадання кольори, які відповідають твоєму настрою. Ось так!). «Терпіння і толерантність» – наше гасло!

Окрім того, ліцеїсти навчаються вірно поводитися з приладами. Проходять теоретичний курс, на наочних прикладах бачуть взаємозв’язок різних напрямів експедиції (одним із факторів, що впливає на артеріальний тиск людини, є атмосферний тиск. Тому біологам було важливо отримувати дані від метеорологів щодо його змін). Тому експедиція – це й різноманітна «розумова діяльність».

Від походу експедиція відрізняється не лише її великою і важкою (у прямому сенсі цього слова – барометр – дуже важка і вкрай незручна річ) науковою частиною. Отриманні результати ще треба опрацювати, підготувати доклад для вечірніх підсумків у багаття і дати відповідь на питання над міру допитливих товаришів. Поход – це більше «безумству храбрых поем мы песню!», а експедиція – це інше… Тут важливо не лише дійти, не тільки дослідити місцину, куди тебе завела твоя наївність та «отці-командири», а й уміння «знайти себе» у несподівано сформованому колективі. А це 65 людей не лише одноліток, а й керівників напрямів: викладачів, аспірантів, студентів. Ти маєш перемогти в собі дріб’язковість («я кращий», «я молодець», «подивіться на мене»…) і зрозуміти, що в експедиції кожен стає краще, і навпаки, кожен може стати…

Та є одна річ, яка об’єднує будь-яку експедицію чи похід. Це вечір навколо багаття з гітарою, коли ти витягуєш витерті ноги, п’єш чай, слухаєш музику, а іноді і підспівуєш (хоча мене завжди просять не робити цього. Дивно…).

Я радий, що в ліцеї ще залишилися люди, які долають труднощі, знаходять у собі сили на організацію такого потрібної, дуже потрібної, і такої «гембельної» справи як екологічна експедиція. Величезне дякую Валерію Яковичу Колєбошину, Павлу Андрійовичу Віктору і всім тим, хто допомагає, за те, що через 10 років я знову поринув у ту ж атмосферу, відчув той же дух і отримав море задоволення від спілкування і роботи в експедиції 2007 року.

Ну, а якщо ви не боїтеся випробувати себе і готові працювати, тоді чекаємо на вас в нашій таємничій експедиції!