Кирило Главацький, науковий співробітник університету Квінсленда (Австралія)
Випускник 2000 року, відділення фізики.
«Незважаючи на те, що фізика стала моєю професією, до фізичного класу ліцею я потрапив зовсім випадково. До того моменту фізику я не дуже полюбляв. Але волею випадку, ім’я якому Павлина Львівна Заворотня і Валерій Якович Колебошин, я опинився у фізичному класі.
Озираючись, складно визначити, що саме приваблювало мене в фізиці, але абсолютно точно цього не сталося би без тих учителів, із якими я тут познайомився. Уроки фізики будувалися таким чином, що їх читали два учителі, кожен зі своїм неповторним стилем взаємодії з учнями – Колебошин Валерій Якович і Манакін Вадим Леонідович. Дві людини із зовсім різними характерами, абсолютно різною поведінкою на уроці, змогли створити навчальний процес так, що вони успішно доповнювали один одного як одне ціле. Строгий та проникливий Колебошин встановлював темп, що саме важливо, а ерудований та захоплений Манакін розкривав усі таємниці, чому це важливо. Окрім звичайних уроків, я відвідував факультативи, які вів Альтман Ігор Семенович. Його персональний підхід до кожного учня і те, з яким натхненням він розповідав про різноманітні задачі, не залишали байдужих. Якщо казати про персоналії, то саме ці три викладачі виховали в мені інтерес до фізики.
Якщо не обмежуватися фізикою, то також хотілося б згадати мого класного керівника, учителя математики, Коновалову Асю Лазарівну. Вона – Учитель з великої літери У – була насправді Класним керівником. Вона внесла значний внесок у мою життєву позицію і робила все, щоб ліцей міг пишатися своїми випускниками, навіть якщо їх кар’єра не пов’язана з наукою.
Під час навчання в ліцеї я брав участь у різноманітних інтелектуальних змаганнях. Мені хотілося б відзначити одне, яке суттєво вплинуло на мою подальшу – наукову – долю. Це – Турніри Юних Фізиків. Побудовані у формі гри, вони, тим не менш, найбільш близькі за духом до реальної наукової діяльності. Тут і командна робота, і необхідність чітко формулювати і захищати свої ідеї, і задачі з реального життєвого досвіду. Але, недивлячись на всі технічні навички, що я здобув у ліцеї завдяки різноманітним інтелектуальним змаганням, турніри та інші олімпіади – це не лише спосіб підготувати учня до майбутньої професії. Також вони цінні самі собою, насамперед, тому, що створюють унікальну форму громадського життя ліцею. «Літні школи», змагання, команди – це своєрідне середовище для дітей із певними інтересами. І в ліцеї це була організовано на вищому рівні.
Завдяки ТЮФу я познайомився зі своїм майбутнім науковим керівником – Кулинським Володимиром Леонідовичем, ще одним викладачем, що неабияк вплинув не лише на мою професіональну долю, а й на сприйняття багатьох речей. Часом незрозумілі міркування, які можна було почути від нього, ховали в собі таку глибину розуміння питань, що хотілося копати глибше і глибше. Масштаби його впливу на мою діяльність можна помітити, наприклад, по тому, що моя наукова спеціалізація – нерівноважна термодинаміка і статфізика – є лише однією з галузей інтересів Кулинського».
Олена Філатова, аспірант у Делфтському технічному університеті (Нідерланди)
Валерія Бочарова, докторантура в Інституті еволюції університету Хайфи (Ізраїль).
Ірина Станіславівна Васильєва, учитель хімії в Рішельєвському ліцеї.
Андрій Віталійович Соколов, учитель фізики в Рішельєвському ліцеї.