Екологічна експедиція 2007 року

Шацькі озера

28 червня – 11 липня

Загальна характеристика району проведення експедиції

кспедиція проходила в мальовничому районі Шацьких озер (озера Свитязь, Соменець, Пісочне, Перемут, Люцимер, Чорне та ін.), що на Волині, поблизу українських кордонів із Білоруссю та Польщею. Цей район Західного Полісся відомий своїми лісами, озерами, річками, тваринним і рослинним світом.

35% території займають ліси. Тут в однаковій мірі представлені хвойні (сосна, ялинка) і листяні (дуб, вільха, береза) породи.

19% площі зайняли озера. Їхні дно і береги – піщані, де-не-де порослі очеретом, тут багато пляжів. Поліссю властива надмірна заводненність, тому для регулювання водного режиму була побудована розгалужена мережа каналів.

2,5% площі цієї території припадає на болота, менше 1% - луки. Решта району зайнята орними землями, населеними пунктами, дорогами тощо.

Тваринний світ місцини представляють типові поліські види: лось, дикий кабан, заєць, косуля, білка. Численність хижаків (вовк, лисиця, куниця, єнотовидний собака) невелика. Багато ящірок, вужів, рідше зустрічаються гадюка та болотяна черепаха. Часто натикалися на жаб та тритонів. Різноманітним є світ птахів і комах.

Детальна мапа
району експедиції
з маршрутами руху
(2,8 Мбайт)

Схема Шацького національного
природного парку
(213 кбайт)

Експедиція частково проходила на території Шацького національного природного парку, тому місця стоянок були узгоджені з представниками місцевих природоохоронних органів, для чого були заздалегідь підготовлені необхідні документи.

Наукові напрями експедиції

Традиційно експедиція була представлена п’ятьма науковими напрямами: астрономія, біологія (включно з ентомологією та фізиологією), геологія, гідрологія, метеорологія. У склад кожного з напрямів входило близько 10 ліцеїстів – учнів 7-11 класів і навіть випускників ліцею.

Науковий напрям АСТРОНОМІЯ

Програма роботи напряму:

Щоденне спостереження і замальовування сонячних плям, визначення за ними швидкості обертання Сонця.
Спостереження за сузір’ями за допомогою мапи зоряного неба.
Спостереження за Місяцем та планетами в теодоліт.
Визначення географічної широти місцевості за полудневою висотою Сонця за допомогою секстанту.
Визначення географічної довготи місцевості за моментом настання дійсного сонячного полудня.
Визначення географічного меридіану за моментом верхньої кульмінації Сонця (на кожній стоянці).

Склад групи астрономів

Гєна Васильковець 10-Ф клас	Анастасія Гусєва 8-Е клас	Денис Канайчев 10-Ф клас	Сергій Карпович 8-Е клас
Любов Кресюн 10-Х клас	Ігор Мельниченко 9-Ф клас	Тетяна Музичук 10-Ф клас	Ксенія Семенкова 8-Е клас
Вероніка Ширяєва 10-Ф клас	Євген Юров 10-Ф клас		Повноформатні фотографії (для друку) можна завантажити ЗВІДСИ

Науковий напрям БІОЛОГІЯ

Програма роботи напряму:

ентомологія:

визначення місця збору ентомофауни.
вивчення методик збору (засоби косіння та встановлення пасток).
збирання комах та вивчення прийомів правильного оформлення збору (етикетування).
попереднє визначення численності та видового складу.
проведення порівняльної характеристики різноманітних біоценозів за видовим і численним складами.

біоіндикація:

виявлення різновидів, що можуть бути застосовані для біоіндиксації.
порівняльна обробка зразків.
проведення дослідів з лялечковою стадією різновидів комарів.
тестування репелетнів.

фізіологія:
- визначення критеріїв відбору тест-групи.
- визначення чинників, що впливають на зміну артеріального тиску людини.
- проведення вимірювання тиску.
- систематизація отриманих даних.
психологія:
- визначення критеріїв відбіру тест-групи.
- вибір тестів (тест Люшера та інші) і визначення чинників, що впливають на емоційний стан .
- систематичне проведення тестування.
- статична обробка результатів тестування.

Склад групи біологів

Анастасія Бурлак 10-Х клас	Ольга Вірніна 8-Ф клас	Славко Гапоненко 10-Х клас	Яна Жадан 10 клас
АнастасіяЖукова 10-Х клас	Петро Захаров 10-М клас	Іонна Процик 10-Х клас	Юлія Пуленко 10-Х клас
Ілля Цимбаліст 10-Х клас	Анастасія Шестакова 10-Х клас	Євген Юшкевич 10-Ф клас	Повноформатні фотографії (для друку) можна завантажити ЗВІДСИ

Науковий напрям ГЕОЛОГІЯ та ГЕОФІЗИКА

Програма роботи напряму:

Нанесення маршруту експедиції на мапу, включаючи радіальні виходи.
Топографічна зйомка районів стоянок.
На кожній стоянці – опис основних характеристик ґрунту і навколишніх порід.
Збирання і опис зразків мінералів.
Визначення характеристик ґрунтів (зокрема, pH).
Побудова геологічних розрізів місцевості в районі стоянок.
Визначення магнітного схилення на кожній стоянці (спільно з астрономами).
Визначення індукції магнітного поля Землі на кожній стоянці.

Склад групи геологів

Вітя Булгаков 8-Ф клас	Юрко Володько 8-Ф клас	Анна Діденко 10-М клас	Сашко Жук 10-М клас
Григорій Нестерчук 10 клас	Жора Олєх 8-Ф клас	Вероніка Пісковацька 12-Х класс	Мишко Сізоченко 10-Ф клас
Євген Тупіков 10-Ф клас			Повноформатні фотографії (для друку) можна завантажити ЗВІДСИ

Науковий напрям ГІДРОЛОГІЯ та ДОЗИМЕТРІЯ

Програма роботи напряму:

Вимірювання прозорості води в озерах, річках та каналах за допомогою диску Секкі.
Вимірювання питомого опору води в озерах, річках та каналах чотирьохзондовим методом.
Забір проб води з водоймищ.
Простий фізико-хімічний аналіз проб (характер осаду, вимір рН індикаторним папірцем).
Вимір радіоактивного фону води в озерах, річках та каналах.
Вимір радіоактивного фону води, ґрунту, геологічних порід.

Склад групи гідрологів

Сашко Артюх 9-Ф клас	Вадік Асафайло 9-Ф клас	Льоня Баженов 9-Е клас	Сашко Варєшкін 9-Ф клас
Мишко Галібєй 9 клас	Ярослав Ляшенко 11-М клас	Артем Ткаченко 11-М клас	Федір Фролов 8-М клас
Костянтин Шельдяєв 9-Ф клас	Євген Штахов 9-Ф клас		Повноформатні фотографії (для друку) можна завантажити ЗВІДСИ

Науковий напрям МЕТЕОРОЛОГІЯ

Програма роботи напряму:

Щоденне спостереження о 2, 4, 6, 8, 10, 12, 14, 16, 18, 20, 22 и 24 годині наступних величин:
1. Атмосферний тиск.
2. Напрямок і швидкість вітру.
3. Стан хмарності (якісно).
4. За наявності опадів – їхня кількість в мм (за 2 години).
5. Температура сухого та вологого термометру психометру.
6. Відносна вологість повітря.
7. Температура води у найближчих водоймищах.
8. Рівень освітлення (у денний час доби).
На одній із стоянок – проведення перелічених вище вимірів із інтервалом 15 хвилин із подальшою побудовою графіків і аналізом їхніх особливостей.

Склад групи метеорологів

Рома Відрук 10-Х клас	Юрко Діденко 8-Ф клас	Борис Зозулевич 10-М клас	Сергій Кандиба 7-Ф клас
Віка Лінчевська 8-Х клас	Маргарита Мартинова 10-М клас	Марія Табала 8-Х клас	Катерина Тушкова 8-Х клас
Ігор Читанава 8-Ф клас	Лариса Ящук 9-Х клас		Повноформатні фотографії (для друку) можна завантажити ЗВІДСИ

ЕЕРЛ-2007 – день за днем

28 червня – день перший

Поки ми в Одесі збираємо рюкзаки, дістаємося на трамваї до вокзалу і під теплим дощем чекаємо відправлення поїзду, керівники наукових напрямів, розвідуючи Шацький район, уже обирають місце для першої стоянки експедиції.

Право розміщуватися на стоянці доводиться відстоювати у місцевих природоохоронних органів , представники яких намагаються виселити квартир’єрів» на найближчий кемпінг, заповнений десятками автівок та наметів. Як виявилося, це доволі непросто, так як наші офіційні папери ще в Одесі.

О 18:16 у 6-плацкартному вагоні поїзду 084ШФ Одеса-Ковель ми вирушаємо на зустріч із природою, на зустріч пригодам.

29 червня – день другий

Поїзд прибув до Ковелю без запізнення, о 10:23. До обіду ми сиділи в залі очікування на вокзалі, закупили хліба. Багато хто збігав до гастроному на привокзальній площі. А о 12 годині всі завантажились у два автобуси і вирушили у напрямку Шацьку.

Студенти-квартир’єри зустрічали наші автобуси на узбіччі дороги. Швидке розвантаження, 300-400 метрів сільській дорозі посеред полів – і ми на березі озера Соменець, на місці першої стоянки. Наші координати – 51°31'13"СШ, 23°54'04"ВД. Перше, що кидається у вічі, – лебеді на спокійному плесі озера.

Установлюємо намети, збираємо дрова на три табірних багаття (біологи, геологи-астрономи, гідрологи-метеорологи) і на Головне Вогнище Експедиції. Поки готується обід, можна викупатися в озері. Сказати, що вода дуже тепла, не можна. Її температура неоднорідно розподілена і глибиною, і горизонтально.

Ближче до сутінок під’їхали природоохоронці. Керівництво експедиції починає перемовини з ними. Хвилин через 10 усе закінчується добре – ми можемо стояти тут табором і без перешкод вештатися, насолоджуючись навколишньою природою та всебічно вивчаючи її.

Коли сонце вже низько схилилося над віддаленим берегом озера Соменець, усі зібралися на галявині навколо Головного Вогнища. Його запалили найстарший учасник експедиції Павло Молчініколов і наймолодший – Сергій Кандиба, який тілько-но вступив до сьомого фізичного класу ліцея. Над галявиною і озером далеко розноситься гімн Рішельєвського ліцею «Віват, ліцей, віват!». Екологічна експедиція 2007 розпочинається!

30 червня – день третій

О 0 годині за київським часом метеорологи розпочали регулярні (з інтервалом кожні 2 години) записи стану погоди. О 6 годині прокинулися чергові і почали готувати сніданок. А о 7 годині вперше за всю історію екологічних експедицій під керівництвом Віктора Сергійовича відбулася РАНКОВА ЗАРЯДКА. Настрій та апетит усього населення табору відразу пішли на підйом.

На цій стоянці нам доведеться знаходитися три дні, групами здійснюючі радіальні виходи до численних озер, що нас оточують.

Сьогодні астрономи та геологи вирушають у подорож навколо найбільшого з усіх Шацьких озер – озера Свитязь, гідрологи і метеорологи – через село Мельники навколо озера Пісочне. Біологи залишаються в таборі для вивчення біоцензорів лісу, озера та околишніх галявин.

Головне враження астрономів-геологів на чолі з Валерієм Яковичем – це майже не до крові роздерті ноги. Їм довелося пішки здолати 30 (тридцять) кілометрів навколо Свитязя, до чого десь половина шляху прийшлася на нерівну камінній дорозі, про яку вони згодом відгукувалися з особливим почуттям.

Гідрологи-метеорологи залишилися цілком задоволені своєю кругосвітньою мандрівкою. Пройшовши шлях в 19 кілометрів по траєкторії у вигляді великої вісімки, вони не лише обійшли озеро Пісочне і переконалися, що прозорість його води не піддається вимірюванню (дно було видно, навіть якщо зайти на глибину свого зросту), але й пообідали на березі озера Перемут. Це водоймище своїми каламутною водою і мулистим дном цілком виправдовує своє ймення. Наприкінці радіалки зазирнули на берег Свитязю. Тут після цілісінького дня на спеці найкращою водою виявилася газована в одному з кемпінгів.

Хоча біологи і не лишали табору сьогодні, але їхні підвищені активність та громадська свідомість, безумовно роблять їм честь. Вони не лише досягли успіху у вивчені біоцензорів і репелентів, а й приготували багацько дрів, а головне – перетворили галявину перед табором на футбольне поле, встановивши на ній ворота. До сутінків табір лунав завзятими кричалками: «Треба гол!», «Біогумус краще всіх, нас супроводжує успіх!», «Воротар-дирка, розірвемо, як копірку!», «Денис Борисович – бог воріт, його ніхто ніколи не проб’є!» та іншими.

1 липня – день четвертий

Ми вже цілком призвичаїлися до навколишньої ситуації, а місцеві жителі тутешніх місць звикли до нашої присутності. Вранці можна було у цьому переконатися, спостерігаючи за лелекою, який вільно гуляв галявиною, що з усіх боків обставлена наметами, шукаючи чогось смачненького.

День планували за вчорашньою схемою, групи лише обмінялися маршрутами. Астрономи-геологи вирушили навколо озера Пісочне, біологи пішли новим маршрутом, навколо озера Люцимер. Марафон навколо Свитязя вирішили не повторювати.

Гідрологи-метеорологи присвятили день теоретичним заняттям (тема – властивості пару, вологість, від чого вона залежить і як її вимірюють). Водночас кожні 15 хвилин побили заміри всіх метеорологічних даних. Звичайно, були досліджені і взяті вчора проби води з озер.

Пізніше за всіх із радіалки повернулися біологи. Ми почули їх раніше, ніж побачили. Спочатку ще за поворотом було чутно завзяті кричалки, а потім із сачками, що майоріли, мов прапори, з’явилися і наші дослідники живої природи. На наше «Скажіть хоча б два слова» Віктор Сергійович промовив: «Це було супер! Ми їли чорницю, малину, ловили тритонів, збирали гриби, воювали з гадюками…»

А ще сьогодні приїхав Костя Шишкін.

2 липня – день п’ятий

Третій, заключний день нашого перебування на цій стоянці. Астрономи, озброївшись секстантом, годинником і каструлею з водою (а хто зрозумів, для чого каструля – молодець!), визначали географічні координати місця стоянки. Геологи уточнювали план стоянки. Біологи проводили дослідження рівня пригніченості біоценозу табірної галявини унаслідок нашого триденного перебування на ній, а також ходили на берег Свитязю. Гідрологи-метеорологи відправилися у подорож навколо озера Люцимер.

Вчорашні розповіді біологів про те, що ліс на березі Люцимеру – справжній чорничний рай, не були перебільшенням. Через півгодини перебування у ньому вуста та язики всіх гідрологів-метеорологів стали червоно-фіолетовими. Дехто взагалі перемінився до невпізнаванності і став нагадувати чи то австралійського аборигена, чи то індіанського вождя у бойовому розфарбуванні. Це надихнуло Костю Шишкіна на постановку захоплюючої своїм глибоким драматизмом музично-хореографічної композиції про складне життя диких племен за кордоном. Репетирували її на коротких зупинках і прямо на ходу. Композиція була представлена поважній публіці, як тільки діти повернулися до табору.

Після обіду, доки не спала спека, більша частина мешканців табору бовталася в озері. Потім до вечері – підготовка наукових доповідей про зроблене за весь час перебування на стоянці. Увечері – доповіді учасників експедиції по науковим напрямам, які супроводжувалися багаточисленними запитаннями як дітей, так і керівників напрямків.

Закінчився день (як і два попередніх) Великим Футбольним Матчем, який продовжувався доти, доки у сутінках можна було розгледіти м’яч.

3 липня – день шостий

Сьогодні – перехід на нове місце стоянки, тому підйом був незвичайно раннім, десь о 5-ій годині (підйом чергових ще раніше). Але ранкова зарядка все одно відбулася!

Ми переходимо в околиці села Волиця, щоб зупинитися на березі каналу Прип’ять, що декілька десятками кілометрів нижче уже необмежений штучними берегами стає відомою річкою. Раніше за інших вийшла розвідгрупа із студентів-керівників, щоб знайти відповідне місце для табору. Основний склад експедиції йшов трьома окремими загонами, які час від часу випереджували один одного. До Щацьку дорога була асфальтована, а за ним, де ми зробили зупинку для купівлі хліба та цукру, почався шлях із каменю. Проте йти було не надто важко завдяки хмарам і прохолодному вітерцю.

Через 11 км дороги, біля 13-ої години дня, отримавши через мобільний зв’язок інструкцію від передового загіну, ми повернули з головного шляху на південь, у ліс, і пішли по піску скрізь хащі, здавалося, у нікуди. Це було близько до правди, так як студенти-розвідники знайшли канал Прип’ять у жалюгідному становищі – він був дуже заболочений, не вода, а муляка, непридатна для пиття. Після привалу у висохлому сосняку пішли до Волиці. Все ж воду можна набирати і в колодізях. Тільки-но ми зібралися отаборитися під селом, як додаткова розвідка доповіла, що трохи далі канал чистий, вода в ньому прозора і придатна для приготування їжі. Невдовзі ми вже встановлювали намети у лісі в ста метрах від каналу. Наші координати тепер 51°28'59"СШ, 24°02'46"ВД. За день пройшли 15 кілометрів.

Перед вечерею, коли табір вже стояв і над багаттями апетитно булькотіли казанці, відбулося безпрецедентне змагання у влучності стрільби із рогаток. До чого за правилами гри для виготовлення цієї грізної зброї можна було використовувати лише дерево і 4 повітряних кулі. У битві гігантів взяли участь: Каплавухий Підберезник, Мікро, Деревогриз, Зузу, Курка, Паштет-Із-Хлібом та інші відважні лицарі.

4 липня – день сьомий

У програмі роботи експедиції цей день називається роботою за науковими напрямками. Все йшло за планом, принаймні спочатку. Астрономи вивчали характеристики Сонця, біологи мужньо випробували на собі дію репелентів "Off" і "Стоп-комар", нерухомо стоячи роздягненими в лісі і підраховуючи кількість голодних комах, що сіли на них. Геологи сумлінно вирили довкола безліч ям, щоб з’ясувати хід профілю геологічних пластів по мірі наближення до каналу Прип’ять. У цей же час гіологи блукали дном цього каналу і робили заміри швидкості руху течії у різних точках, щоб потім за цими даними знайти об’єм води, яка переноситься каналом за секунду. Робота метеорологів ніяких пояснень не потребує, тому що погода є завжди. А ще добровольці із колод зробили зручний сплав до каналу, який дозволить набирати воду і мити посуд невимазуючись.

Зайняття наукою переривалися записами учасників чемпіонату експедиції з Озерного Бою (прісноводний різновид Морського бою) і першими відбірковими іграми. Проте до обіду погода погіршилася. Із заходу та півночі наповзли чорні хмари, прогриміла гроза та пустилася сильна злива. Сам обід відбувався під рясними потоками води, від яких рятувалися хто в наметі, хто під дощовиком, хто під карематом. Бувалі ж учасники експедиції ігнорували непогоду, залишаючись під відкритим небом.

Коли злива закінчилася, довелося немало попрацювати із лопатами в руках, щоб відвести воду із табору. Декілька наметів зосталися в калюжах глибиною до щиколотки. Їх оточили водовідвідними ровами, після чого намети стали схожими на маленькі фортеці.

Увечері, вже у темноті, коли всі трохи обсохли, вперше в історії екологічних експедицій відбулася урочиста посвята новачків (а їх було трохи не половина склада) в Істинні члени екологічної експедиції. В результаті чола ліцеїстів (а для охочих – і не тільки чоло) були відмічені спеціальною Печаткою. Адже сьогодні – середина експедиції, її екватор.

5 липня – день восьмий

Залишок вчорашнього вечора та ніч пройшли тихо, але, починаючи з п’ятої години ранку, по дахам наметів знову застукотіли краплини. Це була вже не злива, а впертий мрячний дощик. Сьома година, восьма… Дощ не стихав, тільки вітер посилився. Годі далі тягти. Треба виходити із наметів та займатися приготуванням сніданку.

Про те, щоб розвести вогонь під відкритим небом, страшно було навіть подумати. Навколо все змокло ще зі вчорашнього дня. Але, на щастя, вихід знайшовся. За двісті метрів від табору ще вчора виявили напіврозвалену цегляну будівлю, у якій колись розміщувалася авто-тракторна станція. На підлозі – бита цегла, брудні плями від солярки, якісь залізяки та дошки з поржавілими гвіздками. Холодний вітер без перешкод проникає всередину крізь порожні віконні отвори. Де-не-де – довгі та глибокі ями з битим склом на дні. Раніше на них заїжджав транспорт для ремонту.

Два дні тому, коли щосили сяяло сонце, нікому й не спало б на думку, що в цих руїнах цивілізації ми знайдемо прихисток. Але сьогодні ми дякували долі за те, що вона надала нам дах над головою. Із уламків цегли збудували вогнища, дошки пішли на дрова. Кашляючи та витираючи сльози від їдкого диму, чергові приготували гарячий сніданок. Поступово нашу похмуру оселю наповнив людський гомін та дзвін посуду. Життя продовжувалося.

Після сніданку майже всі астрономи, біологи, геологи та гідрологи були відправлені на південний захід від місця стоянки в радіальний вихід через канал Прип’ять, річку Тенетиску до озера Чаково, що сховалося у лісі. Дощ не припинявся, холодний вітер із заходу продовжував гнати нескінчену чергу низьких сірих хмар. Йти в радіалку не хотілося, але гнити в мокрому наметі чи сидіти на протязі посеред цегляних руїн, напевно, було б не краще.

Спочатку йшли більш-менш вираженою дорогою, але, коли заглибилися у ліс, шлях серйозно ускладнили величезні калюжі в роз’їжджених коліях. Минати їх ставало дедалі важче, оскільки дорога йшла крізь густий чагарник. Окрім того, ставало складніше орієнтуватися навіть за допомогою GPS-навігації, так як мапа в дрібних деталях дещо відрізнялася від місцевості. До озера Чакове ми підійшли на відстань близько 300 метрів, але продиратися туди розмоклою лісової просікою не стали. Всі змокли до останньої нитки, просто заклякли від холоду, та й голод давався в знаки. Вирішили повертатися. А дощ усе не вгамовувався. Зустрічний вітер, як і раніше, наганяв усе нові і нові хмари, намагався зірвати з плечей дощовики.

Залишок цього не надто радісного дня ми провели серед цегляних руїн, зайняті, головним чином, спогляданням понурої картини за порожніми віконними отворами, сушінням одягу та взуття.

6 липня – день дев’ятий

Дощ не стихав. Наполегливий, пронизуючий, із безперервним виснажливим вітром, він продовжувався всю ніч, увесь ранок, і було зрозуміло, що найближчим часом не варто чекати його завершення. Ситуація ставала кризовою. Вигляд закляклих та змоклих ліцеїстів викликав жалість – а вигляд деяких керівників – навіть занепокоєння.

Залишатися тут ще на день було безглуздо, а влаштовувати плановий перехід до урочища Криниця, шлях до якого лежав через ту ледь помітну лісову стежку, яку ми розвідали учора в радіалці, було б божевіллям. За такої погоди – це пропаще місце, де ми не змогли б ані розвести багаття, ані знайти питну воду, ані встановити намети.

Завдяки титанічним зусиллям Інни Володимирівни, яка у той час знаходилася в Шацьцу через підозру на апендицит у однієї з учасниць експедиції (це вже окрема історія…), і в результаті складних перемовин по мобільному телефону вдалося знайти мікроавтобус, яким за 3 (три!) рейси вдалося вивезти усю нашу компанію із 63 людей в село Дубечне, що знаходиться на 30 км східніше Волиці.

Першими, як наймолодших, відправили гідрологів і метеорологів. Їхали фактично у нікуди, не маючи жодного уявлення про те, де вдасться обсушитися, зігрітися і поїсти.

У центрі села Дубечне, біля самої сільради, є недобудована пекарня із червоної цегли. Побачивши зяючі порожнечею віконні та дверні отвори, ми відразу здогадалися, що хай і ненадовго, але тут нам доведеться затриматися. І ось знову – не обштукатурені стіни, дах, що протікає. До битих цегли та скла додалися ще й «дивні» запахи, які свідчили про те, що ці місця люди відвідують значно частіше, ніж щойно залишені нами руїни АТС. Боже! Невже ти відвернувся від нас?

Поки гідрологи-метеорологи обдивлялися, контактували та принюхувалися до внутрішнього світу невдалої пекарні, Віктор Сергійович із Павлом Андрійовичем вирушили до сільради, а звідти – здогадайтеся куди? Де ще для нас можна знайти притулок, тепло і їжу? Звичайно ж у школі! Велика подяка Людмилі Трофимівні Хомич (директору середньої школи с. Дубечне), Борису Адамовичу Антонюку (заст. директора з господарської частини) за чуйність та по-справжньому привітний прийом, а особливо співробітниці шкільної їдальні Ользі Моїсеївні Пожарній! Не минуло й півгодини, як шкільна спортзала загуділа від гомону та тупотіння ліцеїстів, що розвішували на шведських стінках речі для сушіння і з тією ж метою встановлювали намети. До 4-ої години вечора увесь склад експедиції був у зборі.

Після того, що нам прийшлося пережити, учасники експедиції деякий час були трохи шоковані. Усі перебували у дещо загальмованому стані. Проте, після смачної вечері, яка пройшла ЗА СТОЛАМИ, що були сервіровані ПОРЦЕЛЯНОВИМ посудом (!!!), до нас повернувся звичний оптимізм та піднесений стан духу. Нарешті на повну силу розгорнувся чемпіонат з Озерного бою, і зі всіх кутків спортзали що гула, як вулик, доносилося: «А5 — поранив, Б-5 — мимо!». Оргкомітет чемпіонату розміщував на стіні біля вхідних дверей оперативні дані.

Стан Повного Апофеозу з елементами ейфорії настав близько 23 години, коли у залі погасло світло, усі зібралися навколо свічок, що стояли на підлозі, замість багаття, і почалося натхненне масове театралізоване виконання патріотичної пісні «Коричневий гудзик», яка, без сумнівів, стала Культовою Піснею ЕЕРЛ-2007. Це дійство марно намагатися описати словами. Це варто чути власними вухами, а краще бачити на власні очі (7,4 Мбайт).

Для повноти малюнку зосталося лишень вказати географічні координати школи, яка надала нам притулок: 51°32'56"СШ, 24°22'24"ВД.

7 липня — день десятий

Після наповненого хвилюваннями та пригодами вчорашнього дня експедиційний табір спав мертвим сном. Шкільна спортзала, у кожному куточку якої рядками були розкладені різнокольорові каремати з ліцеїстами, що спали на них, а на стінах висіли яскраві футболки, куртки, дощовики, дуже скидалася на циганський табір. Схожість посилювалася, коли у лункій тиші ранкових сутінок забриніла гітара. Але виконувався не циганський романс, а «Вставайте, граф, рассвет уже полощется». Починався новий день.

Дощ скінчився, але сильний вітер не вщухав, а небо затягли хмари, із яких зривалися краплі. Нам треба було залишатися під дахом зали до наступного ранку, і цей час варто було використати із найбільшою користю. Діти зайнялися приведенням до ладу записів, що були зроблені на попередній стоянці і частково постраждали від дощу. Потім була проведена ціла серія кумедних змагань із м'ячем між різними науковими напрямами, що іноді вигадувалися на місці і тут же залишалися на фото- і відеоплівці. Продовжувався і чемпіонат із Озерного бою.

У другій половині дня з-за хмар стало показуватись сонечко, і настрій у всіх відразу пійшов угору. Діти відправилися на шкільний стадіон пограти у футбола під допитливими пглядами місцевих хлоп'ят. Дехто потайки збігав до магазину неподалік від школи (і не один раз) і запасся там усілякими смаколиками. Верхівки планок дощаного паркану біля входу до спортзали увінчалися десятком-іншим кросівок, що сохли. А ще на кухні розігріли пару величезних каструль чистої води для миття усіх учасників експедиції. Масове хлюпання ліцеїстів відбувалося у коридорчику біля кранів поблизу їдальні та, як і належить, супроводжувалося вереском і зойками. Чисті, відпочивші і знову задоволені життям, ми були готові завтра продовжити виконання програми експедиції.

8 липня — день одинадцятий

Підйом був раннім. Поки на кухні чергові готували сніданок під керівництвом Петра Кульбіди aka Фіруз, решта сумлінно виконала ранкові фізичні вправи і зробили генеральне прибирання спортзали. Прийняти «роботу» і попрощатися з нами прийшов Борис Адамович, який позавчора так гостинно надав нам рятівний дах над головою.

О 9-ій ранку ми вже віддалялися від села Дубечне, бадьоро крокуючи на трохи південніше сходу у напрямку села Текля. Було похмуро, але сильний вітер потроху розгоняв хмари, підсушував траву і дорогу, а до обіду вже щосили сяяло сонце. Шлях наш спочатку пролягав повз глиняні кар'єри, дорогою із гравію, що пролягла посеред ланів. На підшляху до Теклі ми повернули на південь. Дорога привела нас до світлого соснового бору, наповненого запахом хвої. Хотілося йти повільніше, щоб продовжити наше перебування в цих казкових місцях. До того ж на лісових галявинах було доволі чорниці.

Промайнули безлюдне село Чевель. Лише кінь, що щипав траву на узбіччі сільської дороги, сумним поглядом провів наш багатолюдний загін. Потім дорога почала звиватися та розходитися. Однієї мапи для орієнтування вже було замало, але за допомогою GPS-навігації ми вийшли до озерця під назвою Святе, що причаїлося посеред лісу.

На заході сонця, коли ми вдосталь накупалися, поїли і відпочили, біля багаття відкрилася заключна наукова конференція екологічної експедиції. Кожен науковий напрям розповів про основні результати своєї праці. Як виявилося, кожна група зібрала великий, різноманітний та цікавий матеріал, яким можна буде пишатися, коли повернемося до Одеси.

Ось координати нашої стоянки: 51°32'56"СШ, 24°22'24"ВД. А це ж остання стоянка...

9 липня — день дванадцятий

Озеро Святе — невеличкий водойм у формі кругу, із прозорою водою, крізь яку просвічується піщане дно. Береги здебільшого поросли очеретом, лише де-не-де є підступи до води. Саме тому тут така тиша і багато незляканих тварин.

Учора не було офіційного відбою. Такі ночі наприкінці експедиції називають «королівськими». Їхній фінал традиційно один і той же: приблизно бесять ліцеїстів, що сплять на галявині у хаотичному порядку доти, доки не почне припікати сонечко чи не почнуть гукати на пізній сніданок. Після нічних співів під гітару до повного знесилля у них вже не лишалося ані сил, ані бажання дістатися своїх наметів.

Після сніданку ніяких особливих справ заплановано не було. Не враховуючи метеорологів, що цілодобово чергували, кожен займався чим хотів. Хоча було дещо, що поєднувало нас усіх, - підготовка до Останнього Багаття. Хтось тягав колоди для виготовлення лав біля багаття, хтось запасався дровами, хтось репетирував пісню чи готував сценку для виконання всією науковою групою.

Валерій Якович разом із Павлом Андрійовичем із самого ранку вирушили на розвідку дороги від озера до села Стара Вижівка, звідки завтра на світанку нам доведеться відправлятися до Ковелю на приміському потязі. Повернулися вони після обіду і розповіли, що йти доведеться 9 кілометрів заплутаною піщаною стежкою, що звивалася через глухий ліс. Про всяк випадок маршрут вони нанесли на мапу GPS-навігатора.

Надвечір почали готуватися до нічного переходу, початок якого було намічено на північ. Останній раз ми згортаємо намети, спальники, складаємо рюкзаки, що значно полегшали без провіанту. А коли сонце схиляється за обрій, збираємося навколо Останнього Багаття. У прохолодному вечірньому повітрі далеко лунають звуки Гімну Рішельєвського ліцею. Потім — розмова про те, що саме кожен учасник експедиції знайшов для себе в цій дюжині прожитих разом непростих днів. Непомітно стемніло, дерева і небо счезли, залишилося лише червоне світло, що натрапляло у темряві на такі знайомі обличчя...

О півночі вже всі стояли під рюкзаками, готові вирушати у дорогу. О першій хвилині першого на наші голови впали перші краплини дощу...

10 липня, день тринадцятий, останній

Ми стояли у суцільній пітьмі, так як багаття перед відправленням залили водою. Краплини дощу шелестіли серед гілок і стугоніли по поліетелену дощовиків. Всі, у кого були ліхтарики, засвітили їх, і тоді ми побачили щільну стіну лісу, що оточила нас з усіх боків, за завісою доща, що поступово посилювався. Куди йти? Де шлях?

Початок дороги визначився не стільки за відсутністю дерев, скільки за наїждженій колії в піску. Павло Андрійович під неабияк пошарпаною парасолькою йшов попереду і напружено спостерігав за стрілкою на екрані GPS-навігатора, що слабко світив. Час від часу світлом налобного ліхтарика він намагався відділити від темряви дорогу, що тікала в чорне нікуди. За п'ять метрів від нього, постійно озираючись назад і намагаючись утримувати порядок у строю позаду, слідував Валерій Якович. Ще далі посеред проблисків дощових краплин, шелестячи і висячи у повітрі, на висоті людського зросту звивалася величезна зміюка з возників, що рівномірно гойдалися. Хвіст цього фантастичного чудовиська губився далеко позаду серед лісу і дощу. Доносилися вигуки керівників груп: «Не розтягуватися! Триматися парами! Обережно, глибока калюжа! Обходимо зліва!» Невже все це справді відбувалося з нами?!

Процесію замикав Віктор Сергійович. Йому було особливо нелегко. Дуже скоро дощова погода просочилася скрізь доволі тонкий шар піску на дорозі, під яким виявилася глина. П'ятдесят із гаком пар кросівок перетворювали стежку на слизьке та грузле місиво, на якому, ніде правди діти, заступнику керівника експедиції не завжди вдавалося встояти на ногах.

Щільний дощ не припинявся ні на хвилину. Усі давно понабирали води у взуття, а більшість уже встигла повністю змокти. Про зупинку годі було і балакати, бо, по-перше, ніде було навіть присісти, по-друге, зупинитися означало змерзнути у мокрому одязі. Лише один раз близько другої ночі зробили коротку зупинку, аби зняти рюкзаки і дати відпочинок занімілим плечам.

Здавалося, ця ніч не скінчиться ніколи. В околицях Старої Вижівки дорога взагалі зникла. Ми йшли по розкислій жижі, орієнтуючись по темним силуетам будівль села, що спало глибоким сном. І коли близько четвертої години ранку ноги відчули твердий асфальт сільської вулиці, було таке відчуття, нібито ти, керуючи літаком, нарешті торкнувся посадочної смуги після довгого сліпого польоту за приладами. Все ж ми зробили це! Кричати «ура» ми вже не мали сил. Більшість просто мовчки потиснула один одному руки.

Будиночок залізничної станції Вижва учасники експедиції заповнили далі нікуди. Підлога миттєво стало мокрою через воду, що зтікала з кожного, у повітрі звився теплий туман. Усім хотілося якнайшвидше перевдягтися у сухі речі (у кого вони були) і хоча б трохи відпочити. Лав вистачило хіба на половину табору. Сиділи на рюкзаках, лежали на карематах, які розстелили по підлозі. Багато хто миттєво заснув. Наймолодший учасник експедиції, сьомикласник Сергій, демонстрував дива самовладання, читаючи якусь книжку при поганому освітленні. Здавалося, він був десь далеко звідси у своїх думках.

Переїзд на приміському потязі із Вижви до Ковелю майже на залишив по собі згадки. Близько сьомої ранку ми вже окупували зал очікування ковельського вокзалу. Тільки тепер дощ потроху зійшов на нівець.

Наше перебування у залі очікування, гори рюкзаків, близько двух десятків розкладених карематів із сплячими на них дітьми викликали різко негативну реакції робітників вокзалу. Неочікувано з'явилася якась виснажена жінка, і, порівнюючи членів експедиції з безхатьками (!), вимагали звільнити приміщення. У якості підмоги вона невдовзі привела загін міліції. Вогонь взяв на себе Віктор Сергійович. Він популярно пояснив представникам правоохоронних органів яку мету та задачі ставить перед собою експедиція, підтверджую свої слова документами з підписами та печатками і виражаючи щирий подив у зв'язку з негуманною поведінкою робітників вокзалу щодо такої великої кількості дітей, що потрапили, ніде правди діти, в скрутне становище. Наведені аргументи належне подіяли, біля нас промайнув керівник возкалу, і нам дозволили залишитися до прибуття одеського поїзду. Тільки попрохали вийти на півгодини, щоб технічні працівники мали змогу прибрати у залі очікування. Що стосовно тієї жіночки, то, коли ми спробували взяти у неї інтерв'ю перед відеокамерою, ще й голосно декілька разів, ніби намагаючись запам'ятати, вимовили її прізвище, яке ми піддивилися на бейжику, вона дуже швидко зникла за службовими дверима і більше її не бачили.

Небо стало чистим від хмар, майже висохли калюжі на вулиці і одежа. Всі трохи виспалися, смачно пообідали в літньому кафе недалеко від вокзалу. Охочі пройшлися вулицями Ковелю. Наближався час відправлення потягу на Одесу. Ще година-друга, і все, що трапилося з нами, почне потроху відходити у минуле, стане частиною історії. Історії життя кожного з нас, історії екологічних експедицій, історії Рішельєвського ліцею. Історії, наповненої яскравими подіями та незабутніми переживаннями. Історії, такої щедрої на відкриття, котрі ми здійснили про оточуючий світ, один про одного та про самих себе.

Як чудово, що все це дійсно відбулося з нами!...

Керівництво експедиції

Начальник експедиції КОЛЕБОШИН Валерій Якович.

Заступник начальника ТОПОРЕНКО Віктор Сергійович.

Науковий керівник ВІКТОР Павло Андрійович.

Керівники груп – учителі ліцею, студенти і співробітники ОНУ ім. І.І.Мечникова.

Керівники експедиції і наукових груп

Колебошин В.Я. начальник експедиції	Топоренко В.С. заст. нач. експедиції	Віктор П.А науковий керівник	Шишкін Констянтин комісар
Бритавський Євген кер. групи астрономів	Чепіжко Олександр кер. групи геологів	Молчініколов Павло кер. групи гідрологів	Кульбіда Петро кер. групи метеорологів
Радіонов Д.Б. кер. групи біологів (фізиологія)	Панкова О.С. кер. групи біологів (психологія)	Бочарова Валерія кер. групи біологів (біоіндикація)	Горячева Наталія кер. групи біологів (біоіндикація)
Шалаєв Сергій кер. групи біологів (ентомологія)	Квашніна Анастасія кер. групи біологів (ентомологія)	Галібей І.В. медичний працівник	Повноформатні фотографії (для друку) можна завантажити ЗВІДСИ