…Минуле… ЕЕРЛ-2002, 2003. Тилігульський лиман.
Як це починалося…
Біля витоків екологічних експедицій
Рішельєвського ліцею
2000-2003 роки
Дніпро – 2000, 2001 – експедиції Херсонського обласного ліцею.
У своїй нижній течії, перед тим, як впасти в Дніпровський лиман, найбільша водна артерія України утворює безліч проток, невеликих озер, лиманів. Це і річка Конка, і Кардашинський лиман, й інші невеликі водоймища. Природа цих місцин відрізняється незвичайним багатством і різномаїттям. До того ж від Херсону сюди, як кажуть, «рукою подати». Не на автівці, звичайно (саме тому ці місця і зберігли свою природню красу, знаходячись під боком обласного центру), а по воді. Цілком природньо, що педагоги-ентузіасти Херсонського обласного ліцею стали організаторами проведення учнівських екологічниих експедицій унизу Дніпра. «Винуватцем» цієї надзвичайно цікавої справи стала Надія Валеріівна Кнорр зі своїми колегами. Знаючи непосидючу вдачу рішельєвців, у 2000 році вона запросила команду учнів Рішельєвського ліцею взяти участь у експедиції. Через рік, уже не одна, а дві команди ліцеїстів розбили табір унизу Дніпра.
Рішельєвський ліцей в експедиції «Дніпро-2000» (Все тільки починається…)
|
|
|
|
|
Рішельєвський ліцей в експедиції "Дніпро-2001" (2 - 12 серпня 2001 року)
|
|
|
|
|
Наші ліцеїсти – учасники експедиції «Дніпро-2001»:
Команда «Діти шпіонів» (керівник Бондаренко А.А.): Оксана Бондаренко, Юра Гончарук, Олексій Мартинов, Оля Тимчишина, Яна Знамерівська.
Команда "Ришельєвці" (керівник Віктор П.А.): Вадік Бабілунга, Павло Молчиніколов, Діма Побєдінський, Марина Шикер, Юра Турбовець, Микита Віктор.
|
|
«Науково-дослідницькі експедиції – засіб активізації пізнавального процесу».Стаття Валерія Яковича КОЛЕБОШИНА (.pdf) |
|
|
"Дніпро чудовий за будь-якої погоди"Фільм Павла Андрійовича ВІКТОРА ( DivX, 53 хв, 620 МБ) |
Ідея екологічної експедиції виявилася настільки привабливою, що кількість ліцеїстів, охочих взяти в ній участь, була більшою, ніж два десятки. Стало зрозуміло, що Рішельєвському ліцею потрібно організувати свою власну експедицію.
І справа не лише у кількості учасників. Насамперед, нам хотілося реалізувати на практиці власні ідеї, що народились у рішельєвців під час дніпровських експедицій, – учителів ліцею і самих дітей. Адже екологія – це наука, яка вивчає взаємовідносини живої і неживої природи. А це значить, екологічна експедиція однаково цікава ліцеїстам усіх напрямів. Хіміки, біологи, фізики і навіть математики – всі можуть задовольнити тут свою допитливість, шукати відповіді на питання, знайти застосування своїх талантів.
Замітки першої екологічної експедиції
Рішельєвського ліцею 2002 року.
Валерій Якович КОЛЕБОШИН
У минулі часи дітям приділялося достатньо уваги під час літніх канікул. Організовувалося їхнє дозвілля в піонерських таборах. Піонерів уже немає, але, незалежно від суспільного ладу, у кожної дитини, особливо у хлопчиськи-підлітка, як і раніше, є нездоланна потреба в самоствердженні, вихованні в собі сміливості, колективізму, «почуття ліктя» , уміння допомогти в складну годину. І чого лукавити, у переважній більшості діти через надмірну батьківську опіку позбавлені можливості зробити щось самостійно, наприклад, приготувати яєчню. А ще хотілося б, щоб дитина влітку не просто відпочила, як кажуть самі школярі «поковбасилася», а й закріпила чи поповнила знання, отриманні протягом навчального року.
Літній дитячий відпочинок – головний біль будь-яких батьків. Це і фінансове питання, і вибір місця проведення відпочинку, і програма дозвілля. У піонерських таборах їхнього недалекого дитинства усе було чітко регламентовано, розписано і одноманітно. Але ж діти – дуже різні. Різні і їхні інтереси. Когось тягне полежати з книжкою, когось (звісно якщо батьківський бюджет дозволяє) – відвідати Париж чи походити по золотим піскам Варни, а когось ваблять таємничі лани рідного краю.
Є така категорія людей, для яких пасивний відпочинок є неприйнятним. Їм треба самостійно виміряти меридіани й паралелі. І є діти, котрим мало тих знань, які вони отримують за шкільною лавою. Їм хочеться пізнати більше, безпосередньо занурившись у саме середовище пізнання, – природу. Саме з цією метою вихованці Рішельєвського ліцею наприкінці червня вирушили у 7-денний похід уздовж берегу Тилігульського лиману.
У чому користь походів, особливо піших? Немає потреби штучно створювати труднощі – вони неочікувано з‘являються самі. Однією з серйозних складнощей стала, як би не передоксально за наявності поруч великого водоймища це прозвучало, - це відсутність питної води. Її увесь час було необхідно шукати, стоянки прив’язувати до джерел чистої води. Проте учасники експедиції навчилися цінувати кожен ковток води. Коли навколо нестерпна спека, а у флязі залишилося буквально декілька краплин, коли йти ще невідомо скільки, починаєш цінити живлячу силу кожного ковтка води і розумієш, що її треба розділити на всіх порівну. А бували й випадки, коли доводилося готувати на воді з лиману. І нічого, зате солити не треба, і навіть їжа від того ще смачніша була.
Учасники науково-учнівської експедиції мали рятувальний 10-містний плот, призначення якого – транспортування наукового обладнання і громадського вантажу, а також проведення досліджень у глибоководній частині лиману. Плот, як ви розумієте, в стоячій воді, якою і є Тилігульський лиман, теж залишався нерухомим. Вітер же прагнув задати йому свій власний напрямок руху, який, звісна річ, зовсім не був узгоджений із напрямком запланованого походу. Тут дітям допомогли знання історії Русі та власне фізики. Восьмикласники та дев’ятикласники звели споруду, що допомагала їм перетягувати плот. Стрічні відпочиваючі увесь час намагалися сфотографуватися на фоні «бурлаків на Тилігулі». Хлопцям було нелегко. «Бурлакам» через рух уздовж стрімких схилів лиману доводилося заходити в воду по пояс, а потім знову здійматися на схил, збиваючи ноги у кров.
|
|
|
Бурлаки на ТилігуліАле всі ці складнощі тьмяніли перед необхідністю займатися облаштуванням побуту та шукати дрова для приготування іжі після довгого переходу. Для того, щоб саме приготування не займало багато часу, шукати хмиз потрібно було всією юрбою. А так хотілося впасти на рюкзак, закрити очі і задрімати хоча б на годину, а там – все одно, що буде! Але голод і розуміння «якщо я не зроблю це, то й ніхто не зробить», піднімали дітей на ноги.
І ось після першої порції чаю сили поверталися, відновлюється енергія. Тепер можна перейти і до наукових пошуків. Тем для них було більше, ніж достатньо. Ось лише невеликий перелік питань, на які шукали відповіді ліцеїсти. Виміри глибини водоймища на відстані 20 метрів від берегу і характеристика рельєфу дна. Вивчення особливостей самого берега (висота, довжина схилу). Опис рослинного світу флори і місцевої фауни. Вплив діяльності людини на мінливість видів. І багато іншого.
Видався й один день відпочинку. Розташувалися ми десь в 200 метрах від берегу на верхівці схилу, щоб вітер здував надокучливих комарів (правда, вітер був такий, що, якщо б не дерева, біля яких ми розбили табір, невідомо, що сталося з наметами). А тут ще й короткочасний дрібний дощик пройшов. Ось таке днювання виходить. Купатися не дуже хотілося через сильний вітер, а ось охочих сходити до найближчого села, що було в 5 км від стоянки, було багацько. Причина виявилася дуже банальною – у цей день по ТБ транслювали фінальний матч чемпіонату світу з футболу. Заради цього хлопці були ладні нести 80 літрів води назад у табір.
У той день від полуденної спеки було неможливо сховатися. Щоб хоча б якось згаяти час, ми стали готувати обід. Не дивлячись на спеку та задуху, приготовані власноруч страви всі з’їли із задоволенням. Настав час відпочити після обіду. Хтось вирішив прохолодитися в лимані, хтось почав готуватися до вечірнього ритуалу – звіту про проведенні наукові дослідження. Але у повітрі повіяло чимось недобрим. Передчуття були недаремними. Діти, повертаючись із купання, коли здіймалися на схил, побачили вдалині дим. Своїми спостереженнями вони поділилися з нами. І коли всі вибігли на дорогу, то дійсно помітили хмари диму.
|
|
|
Це явно було не просто багаття. А поруч – пшеничне поле. Сигнал тривоги швидко підняв усіх на ноги. Хто в чому був, той у тому і побіг: хто босий, хто встиг накинути на себе куртку. Діти на ходу зривали зелену траву та сирі гілки акації.
«Безумству храбрых поем мы песню…» Дійсно, діти виявили саме сміливість. Не розгубилися, діяли інтуїтивно і миттєво виконували вказівки дорослих. Вогонь було зупинено. Але полум’ю властиве розповсюджуватися на всі боки. Частина дітей залишилася, щоб загасити можливі нові спалахи, а решта кинулася гасити іншу частину пожежі. Дим і вогонь ускладнювали дихання. В іншій частині посадки трава виявилася сухішою, а полум’я – вищим. Але через деякий час нам вдалося побороти і його. Наші потім ще години дві ходили по попілу, усуваючи можливі джерела повторного спалаху. І весь час слідкували за тим, щоб якась іскорка не перекинулася на сусіднє пшеничне поле. Адже збитки від цього були б величезними. Але, дякуючи Богу, цього не трапилося. Коли найстрашніше залишилося позаду, діти зробили декілька фото на згадку про свій подвиг. Так, мабуть, це справді був подвиг…
Наступний день – останній день походу. Робота продовжується. У процесі пересування діти вивчають тваринний і рослинний світи. До ймовірного місця відправлення дійшли трошки раніше запланованого, тому можна висушити речі та плот. Поход ще не закінчився, а його учасники вже діляться враженнями і планують майбутні експедиції.
В.Я. Колебошин (опубліковано в газеті "Вечірня Одеса"). Підписи під фото - Олексій Шкварченко
Фотогалерея ЕЕРЛ-2002
Тилігульський лиман - 2003 (ЕЕРЛ-2003)
Про тогорічну експедицію розповів її керівник В.Я. Колебошин. А враженнями від ЕЕРЛ-2003 поділився учень 10-го хімічного класу Олексій Шкварченко. Матеріал взятий зі сторінок вересневого випуску «Ліцейського вісника»2003 року.
Зі свіжими силами рушаймо в дорогу!Тилігул - 220h випробувань.
22 липня всі ми вирушили в наукову експедицію на Тилігульський лиман. Пригоди розпочалися з першого дня: прибувши на стоянку, ми завзято боролися зі стихією, намагаючись встановити намети та сховатися від дощу. Усі ми добряче вимокли, але намети були встановлено, дрова нарубано, а сніданок зварено. Поруч була турбаза з дуже непривітним сторожем. Якщо хтось проходив його територією, то він доволі доступно та виразно, вдаючись до «своєрідних» висловлювань, пояснював, що цього не варто робити. На цій же стоянці ми ходили до Петровського лісу вивчати рослини, а також усе те, що повзало, дзижчало і літало. Коли поверталися з лісу, пішов дощ та ще й з градом, який прим’яв усю нашу групу.
Перехід на іншу стоянку видався доволі важким. Через стрічний вітер плот з нашими речами не міг вийти із затоки, і його довелось узяти катером на буксир. На наступній стоянці на нас чекала Наталля Сергіївна з сином.
Пригод на другій стоянці виявилося ще більше, ніж на першій. Саме тут відбувся історичний двобій фізиків і хіміків. Тут нас навчили ловити бичків руками, всім було продемонстровано на практиці, як позбуватися дуже небезпечних кліщів.
На всьому шляху нас зустрічала дуже різна природа. Всюди зір радів зеленій траві, але майже всюди він натикався і на пластикові пляшки. На жаль, цивілізація!
Перехід на третю стоянку надто затягнувся через шовковицю. Загін дуже повільно пересувався – від одного дерева до іншого.
Дорогою ми зустріли інших рішельєвців. Біля самої стоянки були розламані будиночки старої турбази, тому з дровами проблем не було. Також стрімко йшла наукова робота: були виявлені усі вишні в околицях, визначені їхні кращі види. Було знайдено та розглянуто череп бика. Пізніше його було встановлено на вході у табір як застережливий знак. Уже ввечері ми зустрічали самого Олександра Анатолійовича з друзями. Взявши гітару, він круто виконав декілька пісень, чим підняв спільний настрій, і всі разом підспівували йому.
Четверта стоянка була відома своєю тогорічною пожежею. А в цьому році усе пройшло тихо і спокійно. Так як ця стоянка була останньою, усі запаси продовольства, що зосталися, потрібно було з’їсти. Паштет їли з усім: і з хлібом, і з макаронами, і з чаєм. Наприкінці походу всі його учасники обмінювалися телефонами. Експедиція – це неймовірно! Ми всі потоваришували, краще взнали одне одного, поспілкувалися з учителями. Вони навчили нас розводити багаття завдяки сірникам і сухому спирту, видобувати їжу з казанку і багатьом іншим корисним навичкам.
Дружня атмосфера, що склалася в експедиції, стала путівником нашого ліцейського життя. Відтепер у ліцеї ніхто не ділиться на хіміків, фізиків, математиків і економістів, на молодших та старших, – всі ми є одним дружнім згуртованим колективом.
Олексій Шкварченко, 10-Х клас
Фотогалерея ЕЕРЛ-2003
Прощавай, цивілізаціє!
...И с высоты вам шлем привет!
Експеримент
Усі повернулися цілими і неушкодженими
