Снігопад над ліцеєм
Перший день зимових канікул. У ліцеї жодної живої душі. Майже жодної. І – немов за помахом чарівної палички, природа вирішила вкрити ліцей сніговою ковдрою. Нехай відпочине...
Безлюдні коридори. Не чути гомону дитячих голосів. У повітрі не літає всепроникаючий аромат свіжих булочок, які, наче до свята, випікають до великої перерви за лаштунками ліцеюського буфету. Ущухнув до пори веселий стукіт тенісних м'ячиків, довго не стихаючий після уроків у коридорах першого і другого поверхів. А на ліцейському подвір'ї на тенісних столах та лаві під старим каштаном сантиметр за санитметром, година за годиною наростають білосніжні замети. Двір білий та безлюдний. Жодної стежинки, жодного сліду на сніговій цілині.
У ліцейських коридорах напівтемрява. Загадково мерехтить вогниками ялинка у прикрашеному з любов'ю до Нового року холі. У класах, завішених новорічними кульками та гірляндами, панує чистота і тиша. Навколо нікого. Лише охороннець пильно несе свою варту під головним ліцейським годинником. А він з ледь чутним звуком відрізають тонесенькі шматочки секунд року, що поспішає в минуле.
Відпочівай, ліцею! Відпочивайте, вчителі! Відпочивай, невгамовний і життєрадісний ліцейський народе!
До зустрічі в новому році!