Подарунок ліцейським байкерам

На дворі 15 квітня. Рівно середина весни. Хоча й повільніше, ніж хотілося б, проте холоди й дощі поступилися місцем сонцю і теплу. А на вулицях помітно збільшилася кількість велосипедистів. Багацько з них наших, ліцейських. Це й учні, й випускники, й учителі. Усім їм доводиться стикатися з одною спільною проблемою: куди поставити свого двоколесного товариша, коли приїздиш до ліцею? Сьогодні ця задача, нарешті, вирішена. У дворику, в затишному куточку під знаменитим ліцейським каштаном, була облаштована велопарковка на 14 місць. Тепер кожен може спокійно залишити тут свого залізного мустанга.

Але, якщо всерйоз, за появою довгоочікуванної велопарковки стоїть немало пам’ятних подій.

Одна з них, мабуть, найбільш яскрава й емоційно насичена – це участь команди Рішельєвського ліцею у велоралі "100 кілометрів за 10 годин Поясом Слави", що відбулося 4 квітня. Вже на стадії тренувань стало зрозуміло, що подолати таку відстань буде непросто. Деякі з учасників молодшого віку, об’єктивно оцінивши свої можливості, вирішили поки відмовитися від участі у велоралі. Одне з тренувань зірвалася через зливу, яка почалася ще з вечору і не припинялася весь наступний день.

Тим не менш, у визначений термін команда ліцею вийшла на старт. У парку Шевченко зібралося близько двух тисяч учасників. Яскраві прапори, духовий оркестр, велосипедисти у ошатній формі на велосипедах усіх систем, від струнких та витончених, як лань, шосеров до приземистих "фетбайков" із товстелезними шинами, – все це створювало святкову атмосферу і часом навіть находило на думку: "Невже це відбувається зі мною?"

Постріл стартового пістолету – і колона велосипедистів прийшла в рух, поступово розтягуючись і збільшуючи швидкість. Радісно дивитись на наших учнів, коли вони мчаться на підйом назустріч вітру, а прапори за їхніми плечими майорять у повітрі, неначе крила!

Але ейфорія польоту міськими вулицями невдовзі змінюється тяжкою та виснажливою працею. Міцний холодний стрічний вітер, 11 метрів у секунду, з поривами до 15, протягом 20 кілометрів до першого контрольного пункту в селі Мирне втомлює настільки, що багатьом доводиться йти пішки, щоб перевести дух. Часом до шуму вітру у вухах додається стукіт граду, який барабанив по велошлему. Це був найскладніша ділянка маршруту. Всі, хто зумів подолати його, успішно дісталися до фінішу.

Після Мирного шлях змінив напрям майже на протилежний, і щастя руху за вітром не міг порушити навіть дощ, який супроводжував нас до другого контрольного пункту у Марьяновці.

Другу половину маршруту ми подолали без особливих пригод. Із перешкод – лише круті підйоми та добряче розбита дорога на ділянці Санжейка - Іллічівськ. Тут назустріч нам стали потраплятися учасники пішої "сотки", яким на подолання дистанції відводилось 24 години. Серед "пішоходів" – немало випускників Рішельєвського ліцею.

Надвечір утома й жорсткі умови руху на початку маршруту далися взнаки. Темп їзди помітно впав, але, нехай і повільно, ми продовжували їхати всі разом. Стемніло. Коли команда проїхала фінішні ворота, з моменту старту пройшло 9 годин 59 хвилин 28 секунд. Ми ледь встигли. Правда, радіти уже не було сил...