ОСЬ, НОВИЙ ПОВОРОТ В ЖИТТІ ЛІЦЕЮ!

Крізь зелену завісу акацій у відкриті вікна зеленого будиночка на вулиці Щепкіна доноситься шум натрудженої вулиці Торгової. Увірвавшийся в клас вітер гортає сторінки журналу, а вчитель неодмінно дивиться на феєрверк оцінок. Повеселившись над калейдоскопом оцінок, вітер відчинив двері в коридор і почав весело кидатися з одного кінця в інший. Він насолоджувався несподіванною тишею і простором, зрідка, все ж, стикаючись з луною останнього дзвоника. А потім раптом стих і засумував. Тільки зараз він зрозумів, що ліцей ПОРОЖНІЙ.

Ліцей без дітей - це просто будівля. Йому вже нікому закрутити голову і закрутитися у веселому гомоні круговерті переходів з класу в клас. Усе раптом завмерло, зблякло, а в пам'яті почало прокручуватися «зворотне кіно».

Згадалося свято ювілейного року. Театр не міг вмістити всіх емоцій і почуттів. А телеграми все йшли і йшли. Що ще раз довело - «ліцеїстів колишніх не буває». Тому що Ліцей, він у твоєму серці, він усюди з тобою. Ліцей - це совість твоя.

За неповний рік швидко виросла зміна залишаючих ліцей одинадцятикласників. Семикласники влилися в колектив і стали єдиним організмом під назвою ЛІЦЕЙ. Нарівні зі старшокласниками осягали ази наук і вчилися творчо відпочивати і віддаватися музам. Творити на сцені чудеса, заворожувати глядача, примушуючи його то плакати, то сміятися. Кружляти у вальсі і мазурці, викликаючи різні пересуди, але не залишаючи байдужим нікого. Виїжджати в міста і села за перемогами на олімпіадах, турнірах і конкурсах. Славити ЛІЦЕЙ своїми успіхами і пам'ятати, що саме «Тебе – наш ум, талант и честь». Адже в кожній маленькій дитині є по двісті грам таланту, або навіть півкіло! І кожен вчитель, а не мучитель, намагався побачити і розвинути ці двісті грам таланту, чи, може, півкіло.

А ще. А ще, ліцей, ти пам'ятаєш ті хвилини і миті зізнань у почуттях один одному. Коли, крім знань, ми відкривали друзів. Скромно і соромливо приховували душі прекрасні пориви! Соромилися своїх почуттів і одкровень. І тим більше пам'ятні ті деякі миті щастя, коли тебе розуміли. Незабутнє внутрішнє відчуття польоту перемоги над собою, над страхом перед черговою контрольною або заліком. Хотілося співати і танцювати від гордості за себе. Як чарівних вечора спілкування біля багаття під зоряним куполом нескінченного простору над тобою. І трохи захриплим голосом вчителя повчально волали горіти і освітити дорогу до храму! І саме йому, Учителю, хвалу співаємо. За безсонні ночі. За те, що були поруч. За те, що Ви, не знаючи самі, так любите їх, за те, що вони вчителя. Учитель в Ліцеї завжди звучить гордо.

Вщухне відлуння прощального дзвінка до вересня. Її мешканці повернуться повні сил та енергії і знову заповнять класи та коридори шумом вражень і спогадів. І знову закрутиться колесо історії Ліцею. Але вона вже буде іншою, неповторною. Її вже будуть творити учні з іншим наповненням. Ми ВСІ будемо іншими. Час неможливо повернути назад. Його ні на мить не зупиниш!

Наповнюйте себе більше здоров'ям, емоціями і жагою пізнання. Приємних всім канікул! Адже ...

З найщирішими побажаннями,

Ваш В. Колєбошин