Похід групи Павла Андрійовича
Це - юніорська група. Усі її учасники - учні восьмого класу, фізики та інформатики. Проте, незважаючи на свій юний вік, усі вони з честю пройшли випробування, що випали на їх долю, хоча маршрут був складним, а погодні умови несприятливими.
Учасники походу
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
У кожному стовпчику таблиці зазначені імена чергових одного дня |
(Одвічного чергового Павла Андрійовича і штурмана Михайла Івановича не враховуємо:)) |
Маршрут похода:
День 1 (30 квітня). Переїзд на тролейбусі Симферопіль - Ангарський перевал, сходження на верхівку гори Чатир-Даг (Еклізі-Бурун, 1527 м), перехід до стоянки "Андрюхіна поляна" у джерела Верса (протяжність пішої частини 16 км).
День 2 (1 травня). "Андрюхіна поляна" - підйом на перевал (1127 м) між горами Півн. Демерджі і Демерджі - спуск до водопаспаду Джурла - невеличке блукання - перехід до джерела Ай-Андрій (протяжність 15 км).
День 3 (2 травня). Дощ. Стоянка біля джерела Ай-Андрій, відвідини стародавнього храму Андрія Первозванного.
День 4 (3 травня). Джерело Ай-Андрій - річка Улу-Узень - водоспад Джур-Джур - підйом до джерела Ай-Олексій (3-й фонтан) - урочище Суат - стоянка біля джерела Сулух-Оба (протяжність 12 км).
День 5 (4 травня). Джерело Сулух-Оба - р. Бурульча - стоянка Партизанська - Дідів Курень - гора Колан-Баїр - меморіал Курган Слави - Голубина балка - село Перевальне - переїзд тролейбусом до Симферополя (протяжність пішої частини 20 км).
БОРТЖУРНАЛ і ФОТОЛЕТОПИС ПОХОДУ
29 квітня 2009 “Ъ”:D -17 годин 6 хвилин
Розділ I ”Підготовка”
Ми сидимо у маленькій кімнаті під назвою каб.16а. Лунають галасні крики, і відразу стає зрозуміло, що кричить Борис, а кричить він, бо Ваха б’є його гіпсом. Якщо ці двоє тут, тоді завжди намічається щось цікавеньке! Також у кабінеті зібралися: Євген, Микола, Жорик, Павло Андрійович (П.А.), Рома, Руслан, Денис, Борис, Сашко, Юра, Вахтанг, Мамонт і, звісно ж, Кальмар, а також “Ъ”!
Комната завалена рюкзаками бІльшими, ніж ми самі. Рюкзаки заповнені їжою й усіляким приладдям. Усі в очікуванні дива... Ми чекаємо, коли П.А. вимовить: “Підйом”. І всі ми, начебто нічого і не сталося, підіймемося та побіжимо з посмішками на обличчях. Але лише П.А. розуміє, чим це все скінчиться і якими стануть наші обличчя після походу.
Ми всі надягаємо рюкзаки…
Заради “Ъ”!
30 квітня 2009
Розділ II ”Поїзд”
Сьогодні о 7:30 ми прибули на сімферопільский залізничний вокзал. До 9-ої години ми сиділи на вокзалі, а потім на тролейбусі вирушили в гори. Тоді ми ще й не підозрювали, що нам доведеться підійматися на п’яту за висотою вершину Криму - Еклізі-Бурун. Ми зайшли на метеостанцію і залишили там свої рюкзаки.
До вершини нам довелося йти 6,5 км. Дідько, здавалося, все вже добре, але тут страпилось щось жахливе. “Ъ” став “Ь” .
Дорогою нам трапилося багато чудових місць. Нам розповіли багато цікавого про космопорт, буковий ліс, про тварин, рослин і про інше.
Повертаючись назад, ми, немов шалені, збігали з гори. Ще ми грали в таку гру: Борис називав якусь їжу, а ми казали, хочеться нам її з’їсти чи ні. Найгучнійший вигук «ТАК» був тоді, коли Борис сказав «шашлик».
Зпустившися з гори, ми сіли їсти. До нас приєднався добрий собака. Після цього ми вирушили на нашу першу стоянку. Шляхом ми бачили обеліск на честь працівників, які збудували дорогу Сімферопіль – Алушта, яка закладалася у 1824-1826 роках під кервництвом Шипілова. І ось ми тут пишемо цей бортжурнал!!!
Заради «Ь»!
1 травня 2009
Розділ III “Перша ніч у наметі”
Надвечів ми загасили багаття і вляглися спати. Перед цим ми грали в чехарду у наметі, доки П.А. не заспокоїв нас.
Ніч була холодна, але обійшлося без дощу. Вранці ми швидко зібрали намети і вирушили далі. Шлях бувдуже цікавим і непростим. Лише найвитриваліші дійшли до кінця. Дойшли ВСІ!!! На цій дорозі ми заходили в глухі кути і долали то підйоми, то спуски. Під час цього переходу у багатьох боліли спини і ноги.
Ну, і нарешті, дійшли до нашої стоянки. Ми влаштували намети, роспалили багаття і чекали на нашу вечерю с чаюванням. П.А. приготував нам смачну гречку з тушонкою. Разом із гречко. їли бутерброди з гречки.
Ми зупинилися біля руїн храму, якому 1000 років. І в мить стало так темно, що ніхто навіть не помітив, як настала ніч. Майже всі зібралися навколо багаття для читання бортжурналу.
2 травня 2009
Розділ IV “Дощ”
{Пишуть інформатики}
Begin writeln(‘Розділ IV:=Дощ’)(Enter)
Прокинулися годині о сьомій, нікого навіть не будили. Було трохи важко після вчорашнього. Без особливої радості уявляли майбутній перехід.
Незабаром почався дощ. Було десь близько 7:30. Приблизно до 8:10 ми поснідали, і Михайло Іванович хотів розповісти нам про храм, що знаходився неподалік від місця нашої стоянки. Коли ми тільки йшли (вчора) сюди, ми майже не звернули уваги ні на що, окрім джерела, а цьому храму більше 1000 років => він старший за християнство на Русі (!). Він збудований таким чином, щоб джерело протікало прямісінько під храмом.
Було 8:30, дощ не скінчався, М.І. сказав, що якщо дощ до 9:00 не припиниться, то ми все одно вирушимо у дорогу. Час збігав, 9:10, а ніхто і не складав намети. Раптом було прийняте рішення залишитися в таборі.
З’явився зв’язок із BOSSом, їх дощ застав на привалі.
Час не стоїть на місці. Вирішили обідати у таборі, а о 13-ій поглянемо, як воно буде. Якщо дощ – залишимося, якщо ні, тоді в дорогу.
Обід являв собою бутери з паштетом. А дощ йшов і йшов, стало зрозуміло, що ми нікуди не йдемо. Можливо, так буде навіть краще, можна відпочити. Ближче до 15-ої дощ нарешті скінчився, проте повернувся з нової силою, коли вже був час вечеряти. На вечерю був горохово-гречнево-картопляний суп-пюре з тушонкою.
Помітили цікавий факт: якщо під дощем підносити до рота ложку супу, і краплина з неба потрапить до неї, то кінетичної енергії краплини вистачить, щоб спричиниту рух змісту ложки, а у випадку знаходження обличчя неподалік від ложки, енергія бризок супу перейде у галас хазяїна обличчя, на яке потрапили бризки.
Нічне чаювання… Все спокійно…’);
End.
3 травня 2009
Розділ V “Втрата Павла Андрійовича”
Ранок почався дуже щільним сніданком. Після ми почали збиратися, і пішов мілкий дощ. Але все одно зібралися і вирушили в дорогу. Потім дощ скінчився, і ми продовжили свій шлях до водоспаду Джур-Джур.
Ми зайшли на територію заповідника. Пройшли приблизно 0,5 км і зробили привал на чотирьох лавах. Після ми знову вирушили в дорогу і так дойшли до самого водоспаду. Спочатку ми пройшли повз нього, лишили портфелі і знову пішли вниз фотографуватися на різних великих каміннях.
Після ненадто довгої фотосесії ми вирушили в дуже довгий і виснашливий шлях. Поки ми йшли і чекали обіду, полив сильний дощ, але як тільки ми пообідали, він стих, і ми всі мокрі і холодні вирушили далі. Йти було важко всім, окрім Бориса, Сашка і Євгена. Вони кинулися вперед, прокладаючи шлях замість нашого картографа Михайла Івановича.
Незабаром усі дуже втомилися, особливо ті, хто йшов позаду разом з Павлом Андрійовичем. Варто їм було просто знизити темп ходи, як вони зупинилися і замислилися на роздоріжжі, куди ж їм йти. Вони не помітили, що ми ще раніше звернули з дороги на стежку. Наш відважний Михайло Іванович став кричати так голосно, щоб його почув Павло Андрійович.
Через 15 хвилин по тому Михайло Іванович приніс нам погану новину: «Не знайшов». Та наш оптимістичний настрій не зламати! Ми вірили, що ось-ось побачимо заблукавших. Так і сталося… Ми пройшли трохи до великої гарної галявини і через 15 хвилин Михайло Іванович привів Павла Андрійовича, Юру і Руслана. Ми були так раді їх побачити! Майже відразу всі пішли далі, і зовсім недовго нам залишилося до нашої нової стоянки.
На стоянці ми нібито розділилися на дві групи: тих, хто встановлює намети, і ті, хто стоїть у багаття і готує їсти. Сьогодні чергові готували їжу самі. Павло Андрійович допомогав лише ‘‘незлим тихим словом”. Вечеря вийшла на славу!!!
4 травня 2009
Розділ VI “Ясне небо”
Сьогодні о 00:01 настав останній день нашого місцезнаходження в Криму. Чергові прокинулися о 6:30 і приготували непоганий сніданок. Після деяких приготувань і зборів ми вирушили в дорогу. Поглядом попрощалися з нашою останньою стоянкою.
Наші рюкзаки стали значно легші після пройдених днів. Ми йшли весело і йшли легко, тому что йшлося. Вночі йшов дощ, і на дорогах було багато багнюки. Ми йшли, послизнуючись, але наші товарищі нас підхоплювали, і ми продовжували йти.
Сьогодні нам доведеться пройти незвичайний шлях. Сьогодні, вперше за останні п’ять днів, ми вийшли на рівну дорогу і побачили ясне небо. Протягом шляху ми не помічали, як долали відстань, бо ми були зайняті полюванням на ящірок. Нам довелося спуститися невеличким схилом на галявину, щоб вперше за ці п’ять днів відчути дотик чистої сухої одежі.
Після перевдягань ми пішли на останній перехід, щоб дййти до вокзалу і поїхати в нашу рідну, улюблену Одесу-маму, побачити рідних і близьких, поїсти смачної, соковитої, апетитної…
Одним словом, ми прийшли на вокзал і побачили там знайомі нам обличчя. Павло Андрійович приніс нам їжі. Після того, як ми перехопили смачненького і якийсь час зачекали, ми сіли в поїзд і вирушили додому…
