Велоекспедиція 2012

Кіровоградською областю
(від Знам’янки до Помічної)

Перша велосипедна експедиція Рішельєвського ліцею 14 – 20 червня 2012 року

Їхати: * під дощем, * пагорбами, * лісом із комарями, * проти вітру, * по піску, * бруківкою, * бруківкою вгору, * по живому камінню – ДОБРЕ – ось що таке ВЕРЛ!

Після тривалої та ретельної підготовки, частиною якої бувпробний похід, велосипедна экспедиція 2012 року успішно завершилася. Це перша велоекспедиція в історії Рішельєвського ліцею, і тому основним її завданням було виробити стиль, режим руху, навчитися швидко вирішувати питання пошуку місць для стоянок, забезпечення учасників питною водою та продуктами харчування. На відміну від ЕЕРЛ, велоекспедиція вимагає від учасників більш серйозної фізичної підготовки та витривалості. Необхідно мати власний гірський велосипед, велонаплічник, велошлем. Тому ВЕРЛ – нечисленна мобільна експедиція, яка складається, як правило, зі старшокласників.

Перша ВЕРЛ-2012 складалася з 12 учасників, включаючи викладачів.

Склад ВЕРЛ-2012

Повноформатні знімки (для друку) можна завантажити ТУТ.

Особливості наукової програми ВЕРЛ-2012

Від «традиційної» пішої експедиції велоекспедицію відрізняють дві головні особливості. З одного боку – це "далекобійність". Велосипедом можна долати за день в чотири рази більшу відстань, ніж пішки. Це дає можливість збільшити довжину маршруту з 50 – 60 км до 200 – 250 км і, відповідно, ознайомитися з більшою кількістю цікавих об’єктів. З іншого боку, тривалість 10-12 днів, що характерна для ЕЕРЛ, для велосипедної експедиції буде надмірною. Це пояснюється меншою кількістю учасників та значними фізичними навантаженнями для кожного з них. Досвід теперішньої експедиції показав, що оптимальна тривалість ВЕРЛ складає 5-6 днів. Через ці дві особливості влаштовувати у велоекспедиції багатоденні стоянки для тривалих наукових досліджень (наприклад, із біології, екології) просто неможливо.

Висновок. Наукова програма ВЕРЛ має спиратися на ознайомлення учасників із найцікавішими природними та промисловими об’єктами вздовж лінії маршруту та культурними особливостями регіону. У деяких випадках ще до початку експедиції необхідно підготувати листи на адресу керівників промислових підприємств або природоохоронних організацій із проханням провести екскурсії.

До програми ВЕРЛ-2012 увійшли відвідини двох найцікавіших об’єктів:

• Морозівський вугільний розріз – величезний покинутий кар’єр з видобутку вугілля відкритим
  засобом, на сьогоднішній час напівзатоплений, але він ще зберіг механізми для розробки
  копалин – гігантський роторний екскаватор, транспортерні лінії та інше.
• Газокомпресорна станція «Олександрівка» – сучасне діюче підприємство
  з перекачки природного газу по лінії магістрального газопроводу «Союз» із східних
  областей Росії до країн Європи.

Маршрутом ВЕРЛ-2012 день за днем

День 0. 14 червня.

О 16:30 збираємося у ліцеї. Підганяємо спорядження, розподіляємо спільний вантаж. О 18:30 виїжджаємо. Їдемо на вокзал Дворянською, Новосельського, Троїцькою, Рішельєвською. Електричка №6408 «Одеса - Колосівка» відправляється о 20:20. У вагоні є багажні відсіки, тому рюкзаки з велосипедів не знімаємо. До Колосівки прибуваємо о 23:27.. Велосипеди під наглядом чергових залишаються на вулиці, а ми намагаємося спати безпосередньо на підлозі всередині станції під гучні оголошення про прибуття та відправлення потягів.

День 1. 15 червня.

О 4:53 сідаємо до електрички №6332 "Колосівка – Знам’янка". Багажних відсіків у вагонах немає, велосипеди без рюкзаків чіпляємо за сідла з боків вагону, тому кермами вони спираються на віконні рами. Це звичайний спосіб перевезення велосипедів у електричках. До Знам’янки прибуваємо об 11:13. Долаємо перші спуски та підйоми у підземному переході між платформою та виходом у місто. Важкувато!

Після двох невдалих спроб знаходимо кафе "Кардинал" у районі місцевого ринку, де чудово та недорого годують. Тут же запасаємося водою у дорогу. Можна виходити на маршрут! На годиннику – пів на другу.

Від Знам’янки ми рухаємося на схід до Морозівського розрізу. Дорога гарна, асфальтована, вітер ходовий, тому тримаємо швидкість 20-25 км/год. О 14:40 ми уже на краю величезного рукотворного котловану, який розтягнувся на кілька кілометрів. Він нагадує перевернуту літеру «П», вздовж якої тягнуться давно нерухомі стрічки конвеєру. Дно котлована заполнено зеленовато-коричневой водой. Дно котловану заповнене зеленувато-брунатною водою. Метрів за триста від місця нашої стоянки завмерло на схилі залізне чудовисько неймовірних розмірів – роторний екскаватор. І жодної живої душі навколо! Залишаємо велосипеди нагорі та йдемо знайомитися ближче зі поржавілим монстром. Хлопці під керівництвом Валерії Роланівни спускаються до самого низу крутим глиняним урвищем, В.Я., П.А. та Руслан залишаються чергувати на схилі,щоб витягувати допитливих сталкерів назад, протягуючи їм руку.

Відвідини Морозівського розрізу – своєрідна «радіалка». Наш основний маршрут проходить від Знам’янки у південно-західному напрямку, тому о пів на четверту ми повертаємося до Знам’янки. Тепер вітер зустрічний, температура повітря градусів 30, також втома та практично безсонна ніч даються взнаки. Тому швидкість руху помітно нижча – 15-20 км/год. Проте холодний кефір у Знам’янці – це щастя!

Щоб вийти до місця стоянки, заглиблюємося в густий листяний ліс. Добу тому у цих місцях був сильний дощ, тому ґрунтову дорогу місцями розмило, в цілому пересуватися складно. До того ж набагато прохолодніше, ніж на трасі. Щоправда, якби не GPS, ми напевне б заблукали.

До району першої стоянки – на берег озерця, на якому росте очерет, потрапили о 7 вечора. Але знайти місце для табору було складно – навкруги якісь паркани та заборонні написи. Останні 100-200 метрів – це екстремальний велотуризм. Після вузького проходу крізь очерет триметрової висоти необхідно провести велосипед зруйнованим містком (дерево згнило, потрібно йти та вести велосипед іржавим брусом шириною менше 10 см), а потім дертися на досить стрімкий підйом. Проте поряд є джерело з найчистішою водою. Щоправда, й комарі також є.

За день проїхали 57 кілометрів, координати стоянки 48°45.022'N, 32°37.151'E.

День 2. 16 червня.

О 9 годині ранку ми залишили нашу стоянку. На відміну від минулого дня, коли більша частина шляху пролягала асфальтованою трасою з великою кількістю машин, тепер дорога стала дуже різноманітною: це і лісові стежки, напівзасипані минулорічним листям, і доволі широкі ґрунтові дороги на галявині лісу з пасіками серед дерев, і ділянки асфальтобетонної траси, і затишні селянські вулички. І це ще не все! Вздовж залізничних доріг зазвичай проходять ґрунтові дороги, які присипані щебнем. Вони хоча й нерівні, проте без стрімких підйомів та спусків. А найбільша «жесть» – це брукові дороги від одного села до іншого. Їхати ними – це тортури і для велосипеда, і для їздця, особливо на підйом. У таких випадках краще рухатися узбіччям. Проїхали села Водяне, Богданівка. За Богданівкою зробили невеликий привал на пагорбі над мальовничим берегом річки Інгулець, яку за допомогою невеликих гребель перетворили у низку ставків. Зателефонували додому.

Погода сьогодні не така спекотна, як учора, небо вкрите легкими хмаринками, їхати – одне задоволення. Ділянка дороги поряд із селом Цибулевим нагадує «американські гірки»: добре укочена ґрунтовка кілька разів стрімко спускається внизу і одразу ж злітає вгору. Швидкість у нижній точці до 40 км/год. Адреналін зашкалює! Потім, після переїзду греблі, ще один дуже рідкісний різновид дороги: «пральна дошка» з «довжиною хвилі» близько півметра, немов тут була залізнична дорога, рейки та шпали прибрали, а поглиблення від шпал залишились. Серйозне випробування і для велосипедів, і для деяких частин тіла.

За селом Михайлівка починається дощ. Одягаємо дощовики, накриваємо наплічники спеціальними накидками і продовжуємо рухатися. Через дощ видимість обмежена, і П.А. пропускає правий поворот на Ясинове, який передбачений маршрутом. Але, з’ясувавши це, групу не розвертає, оскільки за 2 км є ще один правий поворот, яким можна повернутися на лінію маршруту через Біляєвку. Після цього повороту дощ припиняється, і ми влаштовуємо обідній привал.

Близько другої години дня дощ знову починається. Потрібно продовжувати рух. За допомогою GPS-навігатора П.А. прокладаємо ділянку маршруту до Ясинового через Біляєвку, і впевнено рухаємося вперед. Достатньо пристойна дорога приводить нас у Біляєвку, і… неочікувано закінчується поряд із одним із будинків. Ми зупиняємося здивовані. Із будинку виходить десь п’ятеро мешканців і навперебій починають пояснювати, що краще повернутися на велику дорогу, хоча є стежинка й крізь ліс, але це «всього лише на 3 км коротше». В.Я. віддає команду рухатися крізь ліс.

Під зливою місцевий чолов’яга залюбки проводжає нас до початку стежки та бажає щасливої дороги. Через 100 метрів стежка різко звертає вниз. Ліс оточує нас не лише з усіх боків, але й зверху. Колеса сковзають мокрим листям, доводиться злазити. У вогкій гущавині темнішає. І тут на нас кидаються незліченні орди голодних комарів. Справжнє комарине пекло! А між тим спуск змінюється ще крутішим підйомом. Напружуючи останні сили, ми ведемо велосипеди у руках. Коли П.А., який іде попереду, зупиняється, щоб перевести подих, знизу, із самих надр комариного пекла, починають лунати благальні зойки ні в чому не винних ліцеїстів, яких мордують безжальні вампіри.

Стежка виводить нас із лісової гущавини не на дорогу, а на пшеничне поле поряд із цвинтарем. Схоже, не всім нашим попередникам вдалося видертися з цього згубного місця…

У магазинчику Ясинева ми скупили всі «Снікерси», які там були. Відмінний заспокійливий засіб.

О пів на п’яту по опівдні ми вже напинали табір за селом Стримовкою у сухому сосновому лісі на березі річки Тясмин. Дощ скінчився. Небо засяяло чистою блакиттю крізь гілки щоглового лісу. Доки готувалася вечеря охочі скупалися у прохолодних водах Тясмину. Тарас заклався з Давидом, що зможе за 15 секунд випити банку згущеного молока. І виграв. Після всього пережитого він впорався за 7 секунд.

За день пройдено 47 кілометрів. Координати стоянки 48°55.875'N, 32°19.412'E.

День 3. 17 червня.

Після вчорашнього не досить тривалого, проте надзвичайно стомливого переходу, ранній підйом не оголошувався. Ми залишили стоянку о дванадцятій годині.

Як було сказано раніше, ми стояли на річці Тясмин у сосновому лісі Соснові ліси ростуть на піску. А річки течуть у низинах. Тому від місця стоянки нам довелося долати підйоми піщаними дорогами. Велосипед по піску їхати відмовлявся, загрузаючи колесами. Доводилося вести його в руках. А ще спека до опівдня була градусів під тридцять. Тому, якщо вчора ми відвідали екскурсії у комариному пеклі, то сьогодні познайомилися з піщаним пеклом. Хоча, за словами В.Р., у порівнянні з учорашнім це було не пекло, а так, "пекельце".

У Івангороді зайшли до магазину поряд із сільрадою. Хоча був час обідньої перерви, він працював.

Основною метою сьогоднішнього дня було відвідати газокомпресорну станцію «Олександрівка» у кількох кілометрах від Івангорода. Але дорогою до неї заднє колесо велосипеда Давида почало бовтатися у підшипнику так, що зачіпало раму. Спроби підтягнути підшипники були марними: через пекельні умови роботи він зруйнувався, з нього випали кульки. Їхати далі було неможливо. На нараді було прийнято рішення, що Давид та Дмитро повернуться на трасу Олександрівка – Кіровоград і у Кіровограді спробують відремонтувати велосипед. У разі успіху ми зустрінемося з ними в умовному місці, у разі невдачі вони вдвох із Кіровограду потягом вирушать до Одеси.

Незабаром дві фігури, які вели велосипеди, сховались у зелені придорожньої посадки. Ми продовжуємо шлях вдесятьох.

На газокомпресорній станції, яка знаходиться у глибокому котловані, нас спочатку зустріли досить насторожено, але заздалегідь підготовлений лист від обласного відділу освіти мав магічний вплив. Охоронники прочитали його вголос телефоном своєму керівникові, і, незважаючи на неділю, нас впустили на територію станції. Спочатку ми відвідали пункт управління системами станції, а потім працівник станції провів нас по всій території і детально розповів про роботу цих систем – фільтрів, газоохолоджувачів та інших. Найголовнішу систему – один із семи турбокомпресорів – нам навіть показали зсередини. У будівлю, де його встановлено, нас впустили крізь невеликі залізні двері. Цікаво, що для роботи компресорів використовується енергія згоряння того самого природного газу, який вони перекачують.

Обідати влаштувалися вже надвечір у невеликому парку на перехресті доріг в селі Болтишка. Це село відоме тим, що на його околицях близько 100 мільйонів років тому впав великий метеорит. Діаметр кратеру 24 кілометри, глибина – 550 метрів. Але сьогодні ми не знайшли жодних ознак цього кратеру.

Від Бовтишки до села Кримки дорога місцями жахлива – бруківка з великою кількістю підйом та спусків. Проте перед селом Ставидла – довгий гладкий спуск до річки Сухий Ташлик, нагорода за всі сьогоднішні дорожні негаразди.

Зупинилися о 18:45 у мальовничому місці над загатою річки в кінці дороги, по обидва боки якої росли високі старі дерева. Спочатку купання, потім вечеря, і на завершення, коли споночіло настільки, що стало видно лише Чумацький шлях – екскурсія зоряним небом.

О 20:00 зв’язалися з Дмитром та Давидом. Їм вдалося придбати нове заднє колесо саме перед закриттям магазину велотоварів та відремонтували велосипед. Завтра вранішнім автобусом вони виїжджають із Кіровограду. Зустріч із нами призначена на завтра у селі Панчеве.

За день пройдено 39 кілометрів. Координати стоянки 48°50.714'N, 31°59.382'E.

День 4. 18 червня.

Виїжджаємо приблизно о 9:15. Ґрунтова дорога кілометр за кілометром тягнеться то вздовж посадок, то просто полями, іноді звертаючи під прямим кутом. Дуже спекотно. Час від часу ми ненадовго зупиняємося у тіні, щоб перепочити. Тільки перед селом Панчеве виїжджаємо на асфальт. Денис дякує тому, хто придумав це чудове дорожнє покриття.

З’являється радіозв’язок із Дмитром та Давидом (у нас із собою три портативні радіостанції, які налаштовані на одну довжину хвилі). Хлопці уже чекають на нас у невеликому сквері в центрі Панчева Радість зустрічі, обмін враженнями, розповіді про цікаві епізоди. Обід, квас, морозиво. Відпочинок до другої години дня, доки не почне спадати спека.

Продовжуємо рух у повному складі маршрутом, розрахованим GPS. Оскільки мапи, записані у ньому, вже трохи застаріли, то місцями доводиться рухатися уже неіснуючими дорогами. Близько кілометра їдемо краєм густо засіяного пшеничного поля впритул до посадки. Руслан проколює колесо.

Перед селом Павлівка – довгий рівний спуск, який веде до досить великого водоймища, точніше, до серії ставків. На березі одного з них є місце для стоянки, але воно надто відкрите та дуже витоптане коровами, що там пасуться. Хоча й зупинятися ще зарано – четверта година дня. Користуючись програмою Google Earth, яка є на на iPod`і Євгена(на щастя, тут є мобільний зв’язок), помічаємо інше місце стоянки, яке відповідає стандартним вимогам: водоймище + ліс. Прокладаємо маршрут за допомогою GPS. Виходить 20 км дорогами. Відстань, яку цілком можливо подолати. «Снікерснувши» та випивши води, знову сідлаємо наших залізних коней.

Близько восьмої години прибуваємо у намічену точку між селами Ленінське та Онікеєве, на берег пруда на краю Чумацького лісу. Місце стоянки перевершує всі сподівання. Єдиний недолік – вода у ставку бруднувата.Подекуди плаває дохла риба. Проте така величезна! По воду для приготування їжі доводиться їхати до Ленінського, але від того, щоб скупатися, ми відмовитися не можемо, незважаючи ні на що.

Це наша остання стоянка. Завтра – останній перехід до станції Помічної, звідки потяг повезе нас додому. Тому час після вечері було присвячено підбиттю підсумків експедиції. Кожен з учасників висловив свої думки з приводу того, що вдалося, а що – не дуже. Один із головних недоліків – низька дисципліна в дорозі. Їзда «натовпом» спричиняє рваний ритм руху, знижує середню швидкість, викликає втому, а деколи (наприклад, на крутих схилах і в населених пунктах) просто небезпечна. Вирішили із завтрашнього дня спробувати рухатися у повній відповідності з правилами велотуризму.

А загалом велоекспедиція – це чудово! Подібного у ліцеї ще не було. І кожен із нас пишається тим, що був першовідкривачем у цій надзвичайній витівці.

За день пройдено 63 км. Координати стоянки 48°31.270'N, 31°46.738'E.

День 5-й, останній. 19 червня.

Близько 10 години ранку вулицями села Онікеєве проїхала колонна з 12 велосипедистів. У яскравій, святковій велоформі, суворо дотримуючись дисципліни, ні на секунду не порушуючи строю, колонна рівномірно рухалася в ідеальному порядку. Повороти, на які заздалегідь вказував головний велосипедист, одночасно дублювалися всіма учасниками руху. Мешканці села вийшли на вулиці, щоб подивитися на незвичне для цих місць яскраве видовище. Хлопці, які босоніж бігали вулицею, із заздрістю проводжали колонну поглядами. «Це учасники ЄВРО-2012!» Ненадовго зупинившись біля колодязя, щоб набрати води, колонна сховалася за поворотом дороги у напрямку села Новокрасне.

Сьогоднішній перехід був простим. Дорога в основному пролягала вздовж залізничного полотна, яку відділяє від нього густа лісосмуга. Це дозволяло їхати у тіні, без крутих підйомів та спусків. Щоправда, ями на дорозі були такими, що в них, як сказав Дмитро, «міг вміститися КАМАЗ». Але цим нас уже було не здивувати.

У районному центрі Новоукраїнка смачно та недорого пообідали, а потім, щоб перечекати спеку, влаштувалися у затінку дерев на березі річки Чорний Ташлик. Скупалися, поспостерігали за безстрашними місцевими хлопчаками, які стрибали з високої скелі у воду. Як і всюди, відповідали на питання місцевих жителів, хто ми такі, звідки й куди прямуємо. Як і всюди, нам бажали щасливого шляху. Навіть місцеві собаки виявляли свою прихильність до нас всіма можливими способами.

О пів на шосту виїхали з Новоукраїнки, подолали останні 15 км до Помічної. Покружляли цим своєрідним містечком залізничників, і близько восьмої години вечора вже розташувалися на лавках та карематах на пероні залізничної станції, чим викликали ледь стримуване невдоволення чергових міліціонерів.

За день проїхали 57 кілометрів. Загальна відстань, яку ми подолали за всю експедицію, 263 км.

Ніч 6-я, останя. 20 червня.

О 1:14 електричка «Помічна – Одеса» везе нас додому. В останньому, 9-му вагоні, крім нас, нікого немає. З вагонних полиць гронами звисають кермами донизу велосипеди, які тримаються сідлами. У дві купи звалено рюкзаки. Ми спимо, займаючи весь можливий простір. Ми зробили це! Перша велоекспедиція Рішельєвського ліцею відбулася! О 6:57 прибуваємо до Одеси. ВСІМ ЗАЛІК!

By П.Віктор, 22 червня 2012 року.

До наступної ВелоЕкспедиції!

Усі подробиці маршруту, включаючи переходи, стоянки, радіальні виходи і найбільш видатні об'єкти, можна побачити тут на супутниковых знімках у системі Google Earth Установити програму Google Earth можно ТУТ.

 

Автори: Дмитро Прімікіріо та Денис Левченко. Фотографії высокої якості знаходяться ТУТ

ДОДАТОК

	Оскільки враження та відчуття учасників велоекспедиції не завжди можливо передати словами, щоденник Валерії Роланівни написано зрозумілою для всіх мовою малюнків.
	Найбільш повне враження від експедиції дає фільм, який можна завантажити в форматах 720p5.1ch (2,1 Гбайт) чи 1080i5.1ch (4,4 Гбайт), а також переглянути ONLINE.